Люди завжди побоювалися нечистої сили та вигадували різні способи для її відведення.

На жаль, далеко не всі методи дійшли до нас з давніх-давен. Ми ж погане забуваємо дуже швидко, не роблячи з цього відповідних висновків. А нечисть через невігласів, що часто зустрічаються в органах влади, знаходить щілини у нашому житті, аби проявляти щодо нас власну агресію.

Але кого з міських чиновників це турбує?.. Вони ж дозволяють собі на завершення відзначення Дня Європи феєрверки. Хоча я переконаний, що на 5-му році російсько-української війни це абсолютно недоречно. І з цього приводу хочу процитувати слова учасника Революції гідності, бойових дій, орденоносця, нашого героїчного та талановитого земляка Влада Сорда, позивний Змій, презентація нової книги якого під назвою «+++» відбувалась у День Європи, але без участі чиновників від влади. Читаючи власну глибоко філософську поезію про війну, він сказав: «Настане мить, коли усі вогні догорять; ну а доти, а зараз, а нині і повсякчас ми – живі». І перед тим, як робити феєрверки, варто було б порадитись із такими особистостями, як Влад.

Так як і недоречно було на сатанинському місці, де знаходився пам’ятник кату українського народу М.Козицькому, що був демонтований під час Революції гідності, встановлювати «Олександрійський» стовп на честь надання м. Вінниці Магдебургського права. Незрозумілим є той факт, що на монументі відсутні імена його авторів. Але серед пересічних вінничан ходять чутки, що на зазначений об’єкт з міського бюджету, тобто з наших кишень, витрачено понад 1 млн гривень.

Однак я ніде не чув, щоб хтось провадив громадські обговорення або слухання щодо нагальної першочерговості встановлення цього постаменту. Окрім того, зазначений стовп колись знаходився на меморіалі Слави, а під час встановлення нової скульптурної композиції був демонтований і облюбував своє нове місце у с. Павлівці Калинівського району. У подальшому, під час процесів декомунізації, він був знятий, а тепер знову феніксом вознісся на постамент. Отакі дива бувають, коли у дії міської влади ніби втручається якась нечиста сила.

У нашому місті так часто спрацьовують подвійні стандарти та відбуваються підміни понять, коли процеси декомунізації проходять за зразком назви вулиці В. Максимовича – очільника Подільського ГубЧК, у якого руки по лікті у крові закатованих українців, а тепер кажуть, що вулиця носить ім’я Першого ректора Київського університету. На сьогодні й досі у Вінниці стоїть пам’ятник соратнику Леніна Петру Запорожцю.

Мабуть, саме за такою логікою по вул. М. Оводова навпроти меморіалу Слави не демонтована, а закрита тканиною радянсько-піонерська мозаїка з написом «Вінниця – історія майбутнього!» Стає зрозумілим і те, чому зникають з назв магазинів, кафе, різних установ саме українські аналоги, а нові мікрорайони іменуються як завгодно, аби тільки не українськими назвами.

Думаю, що бездіяльністю та духовною деградацією окремих чиновників міської влади можна пояснити той факт, коли біля меморіальної дошки Юзефу Пілсудському стоять дві червоно-білі корзини троянд, а біля Дмитра Марковича — члена уряду УНР, фактичного очільника Вінниччини за часів Директорії — жодної квіточки. Може, це по-європейському?.. Більш за все – по-сатанинському.

А як можна пояснити той факт, що ще за часів президентства Віктора Ющенка депутатами міської ради було прийняте рішення та затверджено відповідний архітектурний проект про реконструкцію колишнього кінотеатру «Росія» та вул. Першотравневої і встановлення пам’ятника полковнику Івану Богуну, 400-річний ювілей якого ми відзначаємо нині.

Мабуть, криводухам від міської влади видається, що це не на часі. Хіба для них важливо, що саме козаки під керівництвом визначного полковника захистили наше місто від польсько — шляхетського поневолення, що він був у числі тих, хто не підписав Переяславські угоди з Росією та піддавав за це жорсткій критиці гетьмана України Богдана Хмельницького. Що їм до того, коли, ймовірніше за все, вони зовсім не розуміють вагомості процесів утвердження нашої ідентичності та національної гордості, збереження української духовної та матеріальної культури.

Як соціальна реклама, тобто знову за наші кошти, красуються у Вінниці біл-борди з написом: «Лідерство — це відповідальність. Гройсман», «Україна — це не просто країна на карті світу. Це країна, за яку ми відповідаємо. Уряд В.Гройсмана».

Я знаю, що відповідно до Конституції нашої держави є уряд України, але чиновники пропагують інше, якесь приватизоване, а не всенародне.

Отож будьмо обачними, не піддаваймося аномальним діям окремих міських чиновників-невігласів. Адже усі ми, відповідно до вимог Основного Закону, є джерелом влади. Станьмо ним по-справжньому. Це наш черговий спільний шанс, і кожен з нас несе власну відповідальність за спільне краще майбутнє.

Володимир Лазаренко,
член правління Вінницької
обласної організації СЖУ,
кавалер ордена Данила Галицького