Оператор–навідник загинув під час ворожого артилерійського і мінометного обстрілу на околиці селища Новолуганське. Ворожий снаряд 122–го калібру влучив і розтрощив окоп, де перебував боєць. Максим отримав поранення у голову…
Боєць із позивним Максон півтора року тому підписав контракт з окремим загоном спеціального призначення «Азов». Проявив себе відданим військовій справі, розповідають побратими.
– Наш підрозділ перехопив ініціативу супротивника з самого початку, як ми заїхали на свою позицію. Тієї червневої ночі обстріл тривав майже годину. Почався раптово, й бойовики крили дуже щільно. Усе це важка, заборонена Мінськом зброя. Снаряд потрапив в бруствер, постраждав один з снайперів, які прикривали роботу хлопців. Одразу пройшла інформація про поранених. Нас затиснули вогнем, і ми не встигли дійти буквально 100 метрів. Стрибнули в окоп і намагалися дислокуватися до хлопців з носилками. Буквально хвилина обстрілу — і вже потрапили туди, де знаходився Максим з іншими воїнами. Трохи був хаос, але все одно ми не залишали позицію, надавали допомогу, тримали всі сектори. Знаю, що Макс був у касці, вона його врятувала від осколків, але травмувала вибухова хвиля. Стався крововилив в мозок. Хлопців до того ще й присипало землею, ми їх потім відкопували, медики рятували, але не всіх вдалось. Двоє загинуло, ще 8 отримали поранення, — із сумом каже побратим загиблого з позивним Бродяга. – Максим був веселим та компанійським. Разом бігали, займались на турніках. Напередодні було відчуття, що обстріли посиляться, але бойового духу ми не втрачали та постійно жартували. Зовсім скоро товариш планував їхати у Козятин у відпустку, мріяв купити автомобіль. Та вже повернувся до рідного дому назавжди.
В останню путь юного захисника проводжали навколішки із вигуками «Слава!» Військовий оркестр та салютну групу забезпечили бійці Нацгвардії із вінницької військової частини 3008. Поховали Максима на Алеї слави зі всіма військовими почестями. У нього залишились матір, вітчим та молодший брат. Власної родини воїн створити не встиг.
Серед полеглих на передовій козятинчан Максим Олексюк вже 16-й. У зв’язку з важкою втратою мерія оголосила День жалоби.
Коли верстався номер, стало відомо, що у селі Хліборобне того ж Козятинського району перестало битись серце Миколи Мединського. Він виконував завдання поблизу Станиці-Луганської, здійснював підвіз майна та боєприпасів зі складів на вогневі позиції. Після демобілізації скаржився на біль в шлунку, діагностували гастрит, який потім переріс у важку та невиліковну хворобу. У чоловіка залишились дружина, діти та онуки.
Також не стало героя війни із Бережанки Тростянецького району Олександра Цимбала. У чоловіка раптово зупинилось серце. Важко переносить втрату кохана, на руках якої залишилось двоє синів. Молодшому лише два місяці. Крім того, воїн виховував третю прийомну дитину.
Віталіна Трудько
