Дорога редакціє моєї улюбленої «Молодіжки». Дуже люблю читати на шпальтах цієї газети історії моїх ровесників. Вперше вирішила написати сама. Хочу довіритися вам, як найкращій подрузі, бо розповісти мамі чи комусь іншому соромно…
Зараз багато випадків, коли до маленьких і старших дівчат чіпляються усякі збоченці. Це так страшно… Щось схоже мені самій довелося пережити минулого тижня.
Ми гуляли з подругою в парку. Просто вбивали час — хіхікали, пили колу, розказували одна одній плітки… Аж тут до нас підходить якийсь чоловік невисокого зросту, у джинсах і футболці. Запитав, чи можна з мого мобільного подзвонити, бо в нього телефон розрядився. Я дозволила. Він відійшов вбік, з кимось поговорив, потім запросив на каву, начебто, щоб віддячити за послугу. Ми погодилися… По приколу…
Підійшли до столиків у парку, він замовив напої і сів біля нас. Став розпитувати, скільки нам років. Я розповіла, що ми однокласниці, закінчили десятий клас. Зараз нічим зайнятися, то просто тиняємось містом. Тоді чоловік сказав, що він знає, як зайняти наш час. Розповів, що він тренер з баскетболу дівчачої команди, і запропонував мені займатися цим видом спорту. Я відповіла, що з радістю буду ходити з подругою на тренування. Але незнайомий відмовив: подруга «не підходить по параметрах»… У баскетболі усі дівчата високі і стрункі, а моя однокласниця низенька і мала зростом. Він якось це так грубо сказав, що Ксюха образилась і пішла додому, залишивши мене з цим тренером наодинці.
Ми допили каву і пішли до спортзалу, чоловік сказав, що дасть мені м’яч і я маю спробувати попасти у сітку. Мені ідея з баскетболом дуже сподобалася, і я навіть нічого не підозрювала… Дорогою через парк тренер багато розповідав про свою команду, перемоги. Я слухала з відкритим ротом і вже уявляла, як я граю… Ми декілька разів зупинялися. Чоловік гладив мене по плечах, рівняв спину, щоб я не сутулилася. Я соромилася, що горбата, і намагалася вирівняти спину. Потім знову зупинилися. Він провів руками по спині, по плечах і навіть по грудях… Я зніяковіла, але подумала, що перед тренером, як і перед лікарем, не треба соромитися. Коли ми присіли на лавочці чекати трамвай, тренер щупав мої ноги, перевіряв, чи треновані м’язи… Я була в платті, і у мене аж мурахи по шкірі побігли від його дотиків. Почав від ікор і вище, аж під плаття наче ненароком заліз. У нього обличчя почервоніло, і він став якийсь збуджений. Я швидко встала, бо мені було незручно… Тут якраз під’їхав трамвай, і ми поїхали в бік Вишеньки. Вийшли на кінцевій і пішли дворами. Чоловік дорогою згадав, що у нього ключів з собою немає від спортзалу, і запропонував піти до нього додому, там теж є сітка і м’яч, бо він щодня тренується. Я відповіла, що додому не піду, запропонувала зустрітися в залі наступного разу і вже збиралася йти. Але він схопив мене за руку. Це було боляче… Я злякалася. Він зрозумів, що я готова тікати і кричати, й змінив тактику. Став вибачатися і цілувати мені руку, яку до цього стискав… Це було схоже на пестощі. Я просила так не робити, але він став навколішки і не переставав цілувати мені руку. Мені було і незручно, і страшно… Не знала, чого чекати ще від цього чоловіка… Я почала плакати… Просила відпустити мене додому… Але він наче не чув… Навпаки, став обіймати мене, притискати до себе, наче жалів. Я відчувала усе його тіло. Він був у такій напрузі, от-от мав вибухнути… Мене це ще більше лякало. Я виривалася, плакала і кричала… Але від того, як я пручалася, чоловік тільки сильніше стискав мене…. Господи, зараз це пишу і знову відчуваю цей страх, відразу і біль…
Мене врятувала молода пара, яка проходила неподалік. Дівчина з хлопцем підійшли до нас і наказали моєму незнайомцю відпустити мене, інакше вони викличуть поліцію. Але чоловік спершу навіть не відреагував на зауваження і продовжував мене стискати і стогнати при цьому. Тоді пацан підійшов до нього і вже насильно намагався розкрити йому руки, щоб він мене пустив. А дівчина тягла мене до себе. Нарешті я вирвалася і сховалася за моїми рятівниками. Але чоловік знову наближався до мене і дуже вмовляв завтра зустрітися і піти в спортзал. Я стала тікати. Мене догнала молода пара, вони мене заспокоїли. Порадили усе розповісти батькам, а вони вже вирішать, що далі з цим «тренером» робити.
Я не знаю, хто ці люди, у тій ситуації була така збентежена, що навіть їм не подякувала… Якщо вони прочитають мою сповідь у вашій газеті і впізнають мене, я просто хочу, щоб вони знали, як я їм вдячна! Якби не вони, не знаю, чим би закінчилася ця історія…
А батькам я так і не розповіла… Мені соромно, що я така наївна дурепа і повірила незнайомому чоловіку…. Не знаю, може, він і дійсно тренер з баскетболу, але я б не хотіла з таким тренуватися. Боюсь навіть уявити, як він ставиться до дівчат у своїй команді… А може, він це все вигадав, щоб заманити мене і задовольнити свої фізіологічні потреби… Від цієї думки мене аж нудить… Відчуваю себе повією…
Чому я про все це написала? Можливо, цей горе-тренер продовжує бродити містом і шукати собі нових жертв… А так хтось прочитає мою історію і буде обережнішим. Не дай Боже ще комусь пережити те, що мені довелося…
Вибачте, не називаю свого реального імені, ви ж самі розумієте, чому…
Ваша читачка Марина
