Мене звати Ірина, мені тридцять років. Я на «відмінно» закінчила педагогічний університет і ні дня не працювала за фахом, хоча мріяла стати вчителем. Ніколи не думала, що так трапиться, але саме на виробничій практиці зрозуміла, що мені, тихій і спокійній, не вижити з сучасними дітками. І це ще мені дістались сільські діти – спокійніші, доброзичливіші і не розбещені надмірними грішми батьків (освітяни мене зрозуміють). Думаєте, то я така вразлива і не справилась із своїми страхами і емоціями? Аж ніяк!

Нас таких багато. Колишні одногрупники, які спробували вчительської долі, повтікали зі шкіл та впродовж вже кількох років перекваліфікувались у кого завгодно. Аби не до «любих» діточок. Розповім історію, яка, на мою думку, є показовою – про плачевну ситуацію із сучасними підлітками.

Маю друга, який витримав лише рік роботи із учнями середніх і старших класів, а потім був змушений і таксистом працювати, і охоронцем, а тепер перекваліфікувався у журналісти. Аби ніколи не повернутись до вчителювання. Розумник, красень, з гарним почуттям гумору: як тільки він прийшов до школи, на нього «запали» усі вчительки від 23 до 103 років. Це ми, його друзі, так жартували. Але, як виявилось, не лише колеги, а й старшокласниці.

Перших кілька місяців ще було так-сяк, Антон не признавався про свою «популярність», навіть чекав, що скоро всі звикнуть і вгомоняться. Але ж ні. Далі почалось у хлопця і його нареченої персональне пекло. Дівчатка 9-11-х класів відчули себе справжніми спокусницями і почали спочатку тихе, а потім і зовсім відкрите полювання на молодого вчителя-красунчика.

Відверті декольте і міні-спідниці, «бомбардування» повідомленнями у соціальних мережах, дзвінки додому, погрози Антоновій коханій дівчині. А далі ще «веселіше»: перша красуня 10-А класу, а за сумісництвом дівчина найкрутішого хлопця в школі, вирішила покинути свого залицяльника і як аргумент зазначила, що закохана у нового вчителя і буде добиватись його хай би що. А батько у хлопчини був начальником місцевого відділення поліції, недарма ж підліток вважався крутим серед однолітків. Ображений підліток – це страшне: гормони «зіграли» злий жарт з покинутим і він вирішив розпочати травлю свого вчителя з англійської.

– Ти розумієш, я не знаю, що він наплів батькові, але до мене приходили співробітники поліції і казали, що на мене є заява, що я розбещую неповнолітніх. Виявилось, що мене просто лякали, але це було для мене попередженням. Та мені, крім моєї Вікулі, нікого не треба, тим паче «малоліток», я ж не збоченець якийсь. Косі погляди, перешіптування, погрози мені були. Навіть під’їзд матюками розмалювали дружки цього малого. А кохана просто плаче кожен день, бо дівчата-старшокласниці, коли бачать її у місті, говорять усяку гидоту, — жалівся мені друг.

Навіть не дотягнув до кінця навчального року, утік разом з дівчиною з маленького містечка до столиці. Спочатку перебивався підробітками, потім відкрив у собі талант до написання матеріалів для ЗМІ. Всі аргументи, що варто боротись або ж просто піти працювати в інший навчальний заклад, не діяли. Зв’язуватись з неповнолітніми і їхніми матусями і татусями, які думають, що їхні діти святі та невинні, а вчителі — чорти з рогами, більше не хоче. І я його розумію. Звичайно, це стосується не усіх дітей, а лише тих, чиї батьки фактично дозволяють їм усе на світі, не виховують своїх дітей, а спихають це на обов’язки вчителя. Агов, батьки, критично гляньте на такого рідного і дорогого вам ангелочка. Чи не є він монстром поза домом. Ні? А ви впевнені?

Ірина,
постійна читачка