Начебто з тієї хати я давно виписана, хоча ніколи цього не робила. Зате там прописана сестра з чоловіком і дітьми. За документами — вона і в колгоспі працювала, хоча насправді працювала я, причому з 15 років на фермі, навіть не закінчивши школу. Раптом з’явилася інша домова книга, де вказано, що моя сестра забудовник з 1966 року. Але стара хата згоріла у 1970 роках, і будувала її теж я, за допомогою батька! Батько помер ще у 80-х роках, сестри не стало два роки тому. Через цю плутанину у документах вже відкрите кримінальне провадження.
Але увесь цей час ми не можемо знайти справедливості. Сестри вже немає, але у хаті, котру я будувала, живе її донька з дитиною. У неї часто збираються гучні компанії і твориться казна-що. Сарай вона розвалила, та й хату ремонтувати треба. Проте мене вона навіть на подвір’я не допускає. Живу на квартирі.
А справа затягується, експертизи проводяться не з тих документів, котрі я вказую… Думаю, що навмисно, щоб я вже померла і не дочекалася справедливості.
Чому сестра так познущалася наді мною? Мабуть, думала, що я збожеволіла, коли давно, внаслідок нещасного випадку, у мене загинуло двоє дітей. Після того я справді лікувалася довго. Але душевні рани загоїлися, я все життя дуже важко працювала. І, виходить, стала нікому не потрібною…
Уляна Супрун
с. Лісова Лисіївка
