Я за фахом бухгалтер, заміжня, двоє дітей. Коли менший син пішов у садочок, я вирішила влаштуватися на роботу.
На співбесідах всі кривилися, варто було їм почути про маленьких дітей. Я вже змирилася з ярликом «матусі в декреті», але все-таки в одній транспортній агенції мене нарешті оцінили як професіонала, а не як «інкубатор на струнких ніжках», і взяли.
Все було добре, колектив дружний, зарплата гідна, відпускали, якщо треба було посидіти з дитиною. Хоч я намагалася не зловживати, відпросилася всього двічі. Але тут почалися проблеми. Офіс у нас великий, атмосфера дуже офіційна. Мій кабінет, де я працюю з колегою, знаходиться поруч з кабінетом директора. Від коридору він відділений скляною стіною, тому кожен може побачити, чим я займаюся.
Коли я проходила співбесіду, директор був у відпустці, зі мною розмовляв його заступник. Вперше начальника я побачила лише через місяць. Він викликав мене до себе в кабінет, дізнався про мій вік, сімейний стан, де працювала раніше, який закінчила вуз. Після спілкування з ним чомусь залишилося дуже неприємне враження. Коли я розповідала про це, колега лиш сумно зітхнула, але тоді я не надала цьому значення.
З тих пір кожного разу, проходячи мимо, він якось гидко посміхався і відверто дивився на мене, як кіт на сало. А недавно в кінці робочого дня запросив до себе. Сидів в розстебнутій сорочці і без краватки. Запропонував випити… Я вирішила, що це такий тест, і відмовилася. На це він хамськи відповів: «Ну й дурна!» — і хапнув сам. Я злякалася і повернулася до дверей. Він як гаркне: «Я з тобою ще не закінчив! Ану, йди сюди!» В сльозах я вибігла…
Вранці приходжу на роботу з думкою: «Якщо ще раз таке повториться, звільнюся!» А він покликав до себе «на розмову», вибачився за свою поведінку. Ще й виписав премію. І знову почалися ці походи по коридору біля нашого кабінету з хижою усмішкою. Спробувала відверто поговорити з колегою, але вона відмовляється, явно приховує інформацію. Щось не так з нашим директором! Своєму чоловікові я нічого не сказала, боюся його реакції. Він однозначно наполягатиме на звільненні. Але я не хочу йти — ми тільки-тільки вибралися із злиднів.
Софія, 28 років
