Не перестають надходити відгуки на статтю «Вінницькі лікарі вибачились за дії своїх бершадських колег» («33-й канал», №27 від 26.06.19).

«На 64-му році життя, в липні цього року, мого чоловіка Миколу Денисовича Ачкевича почав турбувати біль у грудях, після чого він поїхав у відділення швидкої медичної допомоги Бершадської райлікарні. Надіявся підлікуватись і жити далі.

– Скажіть, будь ласка, який діагноз у мого чоловіка? – запитала я у лікаря.

– Скажіть спасибі, що його я направляю не в реанімацію, а в терапію! — почула відповідь.

У терапії чоловіку призначили крапельниці, і мені повідомили: «Діагноз під питанням, треба зробити детальний аналіз крові». Аналізу ми не дочекались. Ставлення до мого чоловіка було поганим та нестерпним, нікому до нього не було ніякого діла. Під час перебування у лікарні Миколу Денисовича мучили нестерпний біль і напади. Після лікування симптоми не зникали, він терпів біль. Але лікар констатував: «Проблем із серцем немає, вам слід перейти у неврологію». Біль не зменшувався ні на хвилину… «Он паникер! Он не хочет терпеть, от этого ещё никто не умер, и он не умрет!» — твердив своє лікар.

Під час лікування у терапії одна медсестра капала «Тівортін» за 5 хв., а інша замість крапельниці вколола укол, спровокувавши у чоловіка напад. Сильний біль не припинявся… Моє серце розривалось від нестерпного жалю. Як можна так бездушно ставитись до людини, яка цілодобово мучиться від болю? Ніхто не був зацікавлений у тому, щоб йому допомогти. Лікар змушував переходити у неврологію, незважаючи на моє прохання залишитись у терапії до вечора, аби відвезти чоловіка у Вінницю. Виписки з історії хвороби мені не дали. «Менше треба думати, їдь у неврологію!» — наполягав лікар.

Чоловіка виписали додому і видали направлення у Вінницю, у неврологічне відділення №20. Ми самі добрались до лікарні, не маючи ні діагнозу, ні історії хвороби. У Вінниці призначили обстеження, потім лікування. Але вінницькі лікарі не бачили, як і чим лікували чоловіка у Бершаді. Лікар-невропатолог повідомив, що хвороб по неврології у чоловіка немає. В нього проблеми із серцем. Від нестерпного болю мій чоловік повзав по підлозі. Він зателефонував мені: «Я не доживу до завтра, я не витерплю». Так і сталось. Його серце не витримало, 16 числа о 23.15 воно зупинилось від того, що його лікували в неврології, а не в кардіології… Тільки після розтину встановили справжній діагноз: «Гострий інфаркт лівого шлуночка, атеросклероз коронарних судин». Пізніше мені повідомили, що його органи були здорові, організм дуже міцний. Якби було встановлено правильний діагноз і призначено лікування, Микола Денисович Ачкевич жив би ще довго.

Я хочу, щоб люди знали правду, щоб ставлення до хворих змінилось. Після смерті чоловіка лікар просив у мене вибачення. Та невже це може заспокоїти моє серце, яке болить від раптової втрати чоловіка? Ця ситуація сталася все в тій же райлікарні м. Бершаді на Вінниччині. Люди вмирають, а в лікарні нічого не змінюється».

Дружина покійного
Миколи Ачкевича
с. Бирлівка, Бершадський район