7 вересня. Опівдні ми разом із іншими журналістами стаємо свідками приземлення президентського літака АН-128. Він під’їжджає до родичів наших 35 бранців, які в літаку. Поряд з ними Президент Зеленський. Мить – відкривається борт. Хто перший вийде – калатає серце! Першим виходить небритий чоловік.
Здогадки журналістів швидко тануть – це не «політичні в’язні», а помічник Президента Андрій Єрмак. Саме він очолював групу по звільненню наших заручників.
До цього ми чатували біля посольства РФ у Києві. Саме туди мали привезти тих, хто йшов на обмін з України в Росію. І їх туди привезли. Щоправда, пізніше стане відомо: Руслан Гаджиєв і Тарас Синичок, які були у списках обміну, в Росію не полетіли.
Не менш дивною була ситуація із проросійським редактором «РІА» К. Вишинським. Ми бачили його серед тих, хто полетів по обміну до Москви. Але невдовзі він заявив, що його заяву «добровільно взяти участь у обміні» сфабрикували і він хоче повернутись в Україну, щоб довести свою невинуватість.
Що було далі – важко описати словами! Бо про кожного з тих, хто сходив із того трапа, можна писати книги, складати оди і споглядати фатуми долі. Як мінімум більшість вже не сподівалась НІКОЛИ ЖИВИМИ ПОВЕРНУТИСЬ ні на цю землю, ні побачити родин.
– Мені за 50. Через 22,5 років, які я отримав, навіть відсидівши і витерпівши всі тортури і тюрми, я вийшов би в 73 роки! Немічний, пригнічений. На чиї руки? На чиє утримання? Я не дозволив би стати такою обузою своєму сину, своїй дружині… І тому ,я як і багато хто із моїх побратимів, насправді готувався не до повернення в Україну, а до іншого світу! – щиро зізнався політв’язень Микола Карпюк, один із лідерів «Правого сектора», якого звинуватили у тому, що він організував збройну групу українців, яка воювала в Чечні проти росіян. До неї слідство приписало ще і Арсенія Яценюка.
Голодувати ДО КІНЦЯ мав намір і Олег Сенцов (отримав 20 років) із вимогою звільнити всіх бранців Кремля. І тільки всі ми, світова спільнота, переконали його, що він потрібен Україні живим… І Україна йому. Бо, вийшовши до журналістів, Олег заявив, що боротьба не закінчується, і закликав до перемоги, заради якої він знову готовий віддати життя. Бо мир із ворогом будь-якою ціною йому не підходить!
Вже невдовзі стане відомо, що весь Європарламент з нетерпінням чекає його виступу. Не просто українця із незламною силою духу! Вже почесного парижанина! Виявляється, Париж може визнавати такими навіть громадян інших країн.
За нашими «темниками» – Вінниця навіть своїх колишніх земляків, Героїв України – ні!
В обіймах потопають всі 35 наших героїв. Їх обступають рідні. Серед тих, хто повернувся, і наш земляк Андрій Драч із Городка.
Як відомо, його і ще 2-х працівників СБУ видавати не хотіли до останнього.
Особлива сторінка обміну – всі наші моряки. Ті, хто «в темі», розуміли, що є рішення Міжнародного суду з вимогою їх негайно звільнити. Росія цього суду не визнавала. Але визнавав світ. І добровільний термін спливав через тиждень. Далі – жорсткі санкції. Серед яких – недопущення російських кораблів у порти світу, аж до блокування Босфору, яким йде російська нафта у багато країн світу.
Може б, це ще більше «дожало» росіян – розмірковують колеги. Але чи навернуло б «оскаженілого Путіна»? Те, що політичних ми вже ніколи не побачили б – факт.
Списки українців, які повернулися по обміну «35 на 35».
24 моряки, захоплені у листопаді 2018 року поблизу Керчі.
Роман Мокряк, командир МБАК «Бердянськ».
Юрій Без’язичний, моторист-електрик.
Андрій Артеменко, старший командир.
Андрій Ейдер, сигнальник.
Богдан Головаш, випускник ІВМС.
Денис Гриценко, командир 1-го дивізіону кораблів охорони рейду морського командування.
Василь Сорока, капітан, перебував на борту МБАК «Бердянськ».
Богдан Небилиця, командир МБАК «Нікополь».
Вячеслав Зінченко, сигнальник.
Сергій Цибізов, сигнальник.
Сергій Попов, заступник командира дивізіону
Владислав Костишин, випускник ІВМС.
Андрій Оприско, моторист-електрик МБАК «Вишгород».
Андрій Драч, капітан, перебував на борту МБАК «Нікополь».
Олег Мельничук, командир рейдового буксира «Яни Капу».
Михайло Власюк, моторист-електрик.
Віктор Беспальченко, комендор.
Володимир Терещенко, комендор.
Євгеній Семидоцький, марсовий.
Володимир Лісовий, командир 31-го дивізіону суден забезпечення.
Андрій Шевченко, головний старшина дивізіону.
Володимир Варімез, старший радіотелеграфіст НК «Сміла» 31-го дивізіону суден забезпечення.
Сергій Чуліба, командир відділення мотористів НКА «Нова Каховка», 31-го дивізіону суден забезпечення.
Юрій Будзило, командир радіотехнічного взводу управління 21-ї окремої р/т роти морського командування.
Також в списку на обмін політв’язні:
Олег Сенцов
Олександр Кольченко
Володимир Балух
Роман Сущенко
Микола Карпюк
Станіслав Клих
Павло Гриб
Євген Панов
Артур Панов
Едем Бекіров
Олексій Сизонович
Безперечно, ми повернули Україні не просто наших політв’язнів. Ми повернули Україні полум’яних її патріотів, режисера, який прославив і ще прославить її на весь світ.
19 грудня, під час відвідин батька Андрія Грача Миколи в Городку, ми запевнили, що його син, як і інші моряки, повернуться в Україну, син стане адміралом чи генералом, бо саме такі герої мають командувати нашим військом.
Але яка ціна повернення повинен знати кожен
Тиждень ми, як і кожен українець, чого таїти правду, привчали власну совіст, як і український свободолюбивий дух до того, що у війні необхідні компроміси. І життя людини – найбільша цінність. Бо, як ніхто, знали, кого на кого міняють. І які наслідки це може мати для України і кожного із нас.
Ось кого поміняли на 35 наших.
У списках росіян – 35 осіб, 11 з них були помилувані Президентом Зеленським, 19-ом скасовано запобіжний захід, двоє вже перебували на волі, одного було передано російській стороні раніше.
Володимир Цемах
Кирило Вишинський
Віктор Агєєв, 13.09.1995
Олександр Баранов, 11.08.1983
Аслан Басханов, 06.04.1966
Олена Бобова, 26.04.1972
Андрій Васьковський, 25.12.1991
Руслан Гаджиєв, 10.02.1973
Володимир Галичий, 18.01.1948
Сергій Гнатьєв, 13.04.1988
Ганна Дубенко, 18.08.1982
Станіслав Єжов, 22.06.1978
Аркадій Жидких, 19.11.1967
Ігор Кімаковській, 28.04.1972
Ольга Коваліс, 07.08.1968
Сергій Коверник, 16.02.1978
Дмитро Кореновський, 18.03.1972
Андрій Костенко, 18.09.1984
Олексій Лазаренко, 13.10.1985
Сергій Лазарєв, 07.05.1957
Юрій Ломако, 04.02.1961
Петро Мельничук, 12.07.1972
Євгеній Мефедов, 22.05.1983
Максим Одинцов, 25.04.1983
Юлія Просолова, 13.07.1988
Олександр Ракущин, 19.03.1963
Антоніна Родіонова, 06.09.1969
Олександр Саттаров, 28.12.1980
Олексій Сєдіков, 10.10.1979
Тарас Синичак, 24.06.1977
Олександр Тарасенко, 10.07.1970
Андрій Третяков, 18.10.1973
Віктор Федоров, 18.07.1969
Денис Хитров, 28.04.1977
Павло Черних, 04.08.1975.
І хоча в цьому списку є учасники і керівники диверсійно – терористичних груп, на руках яких кров десятків наших воїнів, офіцерів СБУ та ЗСУ, розвідників та мирних жителів обстріляних територій, більшість аналітиків сходиться на думці, що ключовою фігурою споміж них є все-таки Володимир Цемах.
Цього не заперечують і представники обмінної групи від України.
СБУ офіційно заявила про те, що внаслідок його вивезення із окупованої території нашими розвідниками не загинув жоден їхній співробітник, із джерел, які не захотіли себе афішувати, стало відомо про деталі вивезення Цемаха з окупованої «ДНР». Внаслідок цієї операції, стверджують вони, загинув розвідник. Ще одному відірвало ногу. Бо переправляти єдиного свідка збиття МН17 довелось по мінному полю.
– Це були бійці 4-го окремого розвідбату ЗСУ 74 ОРБ. Олександр Колодяжний помер 11 липня у військовому шпиталі у Києві, не приходячи до свідомості.
Бійці 74-го окремого розвідбату ЗСУ разом зі спецслужбами брали участь в операції з вивезення Цемаха з Донецька. Офіційно з операції з вивезення Цемаха досі не зняли гриф секретності. Нашим завданням було, власне, перевезення Цемаха через лінію розмежування. Складність тут зокрема полягала в тому, що на визначеній ділянці під Донецьком ворог стояв досить купчасто: його вогневі позиції могли знаходитися буквально на відстані 100 метрів одна від одної. У так званій “ДНР” й досі не знають, в яку саме прогалину ми залізли, щоб вивезти Володимира Цемаха.
– Ділянку, якою рухалися хлопці, з тієї сторони контролювала так звана 100-а бригада “гвардії” “ДНР”. Від початку війни ми працювали у багатьох місцях Донбасу, і тому я упевнено можу сказати: тільки вони, оця “сота бригада”, виставили довкола себе настільки багато заборонених Женевською конвенцією протипіхотних мін (ПМН). Інші підрозділи бойовиків також використовують ПМН, але “сотка” – найбільше.
Щоб вивезти Цемаха, сержанту Олександру Колодяжному та ще одному нашому бійцю, фактично, довелося йти мінним полем. Хлопці спускалися через пагорб, Саша з’їжджав на стегні й “зірвав” ПМН. Другий боєць підбіг, щоб надати йому допомогу, й сам теж підірвався.
І тому, торжествуючи сьогодні повернення наших бранців Кремля, ми завжди маємо пам’ятати, якою ціною Україна платить за ці кляті воєнні компроміси.
Бо ж на кону не лише життя ось таких героїчних синів України, як згадані розвідники 74 розвідроти, завдяки яким по суті і відбулось це повернення наших політичних та моряків, а й репутація України.
Одразу почали говорити, що країни Європи і світу, які підтримують Україну, через видачу ключового свідка справи МН17 відвернуться від України, а без їхньої допомоги Україна капітулює перед Росією.
Однак Президент Володимир Зеленський і глава СБУ Іван Баканов заявили, що Цемаха було допитано, і що через нього міг зірватися обмін між Україною і РФ.
Глава МЗС Нідерландів Стефан Блок у листі до парламенту країни повідомив, що Нідерланди змогли допитати Цемаха у справі МН17 і просили Україну не видавати його Росії.
ЗМІ також повідомили, що після обміну прокуратура Нідерландів попросила РФ видати В. Цемаха.
Нагадуємо, що Апеляційний суд Києва відпустив Цемаха під особисте зобов’язання.
І коли В.Цемах сідав на російський літак, який повіз, без перебільшення, ключові «козирі» серед усіх 1100 затриманих учасників чи керівників терористично-диверсійних груп вишколених і підготовлених ФСБ Росії, серед яких 3 жінки, наші журналісти не витримали і кинули услід:
– Ви уникнули суду земного! Але Божого не уникнете! Там вам згадають кожну невинну душу, згублену вами…
Вірите, багато хто із них озирався, сподіваємось, востаннє на українську землю із таким вовчим оскалом!
Якийсь загнаний погляд був і у Цемаха. Він явно не радів поверненню до Росії.
– Ну хіба не зрозуміло чому? Хто його там залишить в живих? А якщо і залишить, то його життя стане там пеклом!
Ой друже, чому б тобі зараз не дременути з того борта і не попросити політичного притулку у Нідерландах! Розповісти чисту правду і потрапити під програму захисту свідків. Жив би з новими документами, недосяжним… а так…
Ось такі думки вирували біля летовища.
Тут ходила і не так давно визволена Надія Савченко. І за неї поміняли навіть не одного – двох російських спецназівців, які стали б не менш важливими свідками у тому, що російські військові воювали на Донбасі.
Але до неї мало хто підходив. Бурхлива любов та повага раптово згасли. В тому числі і через дії Надії.
В ЗМІ почали одразу з’являтись гіпотези про полоненого, який насправді був «за рускій мір» і його піймали у Росії в ліжку коханки, інші домисли про якісь “не такі” вчинки наших політичних і яке «западло» із ними приготував нам підступний ворог! Але не будемо це деталізувати.
Краще закінчимо сенсаційною заявою Миколи Каплюка, яка вже облетіла весь світ:
– Наше звільнення стало можливим завдяки вам, українці! Завдяки вашій єдності в найважчі дні війни. Мені особисто генерал ФСБ у квітні 2014-го щиро говорив, і потім ще тричі повторив, що їм зовсім не потрібен Донбас, бо він нерентабельний і в нього треба вкладати великі кошти.
“Нам нужен юг Украины. Одесса, Николаев, Херсон. И вообще мы забираем у вас Левобережную Украину. Вот только не решили, кому Киев достанется – Западу или нам. А этот Запад пусть поляки забирают!” Ось вам “и ихних там нет, и они ни при чем!”
То у чому наша сила, українці?! У єднанні! Бо якщо 92 відсотки українців і їхні побратими у боротьбі за незалежну Україну поєднаються, нам ніхто не страшний! Ніяка влада і ніякий ворог-окупант!
І у нас є найзначиміша перевага – наших героїв вітала вся країна, зустрічав Президент зі сльозами на очах. Терористів і запроданців побоявся зустріти навіть Путін…
Тетяна Квасюк –
з місця подій
Ексклюзивні інтерв’ю з родичами наших героїв, їх однокурсниками-вінничанами читайте в наступному номері «33-го каналу», який вийде 11-го вересня 2019 р.
