Не сумуй, гомінка моя Вінниця,
Із – перестуком – часу коліс…
Щось в душі моїй тане та міниться,
А в очах сяють… проліски сліз.
Хвилювань, як таких, не позбутися…
Коли в серці – ти здавна живеш.
І в турботах не шанс є забутися…
Як думки… на гостини зовеш.
Повернутися б з ніжними мріями
В рідну тишу… на довгі роки!
І розвіяти, сум, вітровіями…
Та чарівністю… Бугу-ріки.
Микола Собчук
м. Вінниця
