Не поїхала я на весілля до єдиного сина. Ігор вислав мені гарне запрошення, писав, що одружується. А як мені їхати?
Розлучниця забирає у мене ще й сина, бо майбутня невістка — то Ларисина дочка менша. Жaх! От за що мені таке?
Але так сталося, що ні в одному серіалі не придумаєш… Тоді, у лихі дев’яності, всі виїжджали з країни на заробітки. Поїхав і мій чоловік Сашко до Росії, у будівельну бригаду. Ми з Ігорем залишилися у гуртожитській кімнаті.
Це вже потім чоловіки, котрі з ним у бригаді працювали, розповіли. З самого початку моєму чоловікові несказанно пощастило. Банкірша, котрій Сашко впав в око, призначила його бригадиром. Звичайно, і зарплата в нього вища була. А через деякий час старша на 8 років банкірша й зовсім забрала його до себе додому. Він і повівся, не захотів у вагончику жити разом з усіма. Лариса, так звали хлібосольну хазяйку, виховувала сама двох доньок. Менша була ровесницею Ігоря.
Зрозуміло, не кожен чоловік витримає довгу рoзлуку з дружиною в молоді роки. А тут така гаpяча й турботлива господиня. Вона годила йому і мало не на руках носила. Дівчатка теж не сторонились. Лише зрідка дзвонив додому, бо мобільних телефонів тоді не було…
А вдома його чекали з нетерпінням. Ігореві треба було йти в школу. Тато накупив йому одягу, ранець і все необхідне приладдя, навіть футбольний м’яч. Син радів, а всі інші помітили, що Сашко став зовсім інший, ніби чужий. Затримуватися вдома надовго не став, через кілька днів знову поїхав до Росії. Дзвінків ставало все менше. Одного разу він поставив мене до відома, що купить собі авто. Син радів! А я відчула, що втрачаю свого коханого колись чоловіка.
Згодом його маму розбив інсульт. Сашко примчав на своєму авто. В салоні сиділа якась жінка. Він сказав, що то медсестра. Але то була та Лариса. Згодом вона вже приїжджала і усім казала, що його дружина. А малий захоплено бігав і грався зі своєю зведеною сестрою Дашею.
Якось непомітно виріс Ігор. Сашко кликав його до себе (бо більше не приїжджав), а я благала не кидати мене саму. Не втримала. Адже там на нього вже Даша чекала. І робота автослюсаря у новому Сашковому салоні.
А я залишилася зовсім сама. Коли ще була молодша, сваталися до мене чоловіки, але син супився і похмуро відповідав: «У мене є батько». Тепер немає до кого навіть слова промовити.
Не поїхала я на синове весілля. Відпустила від себе усіх, хоча серце крається на шматки. Неправильно я прожила життя. Але роботи над помилками немає шансу робити.
Валентина Кунденко
Погребищенський район
