Від редакції. Ми продовжуємо співпрацю із поетами Вінниччини. Як і обіцяли, знайомимо вас із ще однією перлиною Поділля і України. Запрошуємо усіх поетів, чиї вірші просяться «у світ», надсилати їх на адресу редакції. Бо коли говорять поети — мовчать гармати. Миру вашому дому та Україні.
Алла Вітвицька народилась 17 червня 1976 року в с. Балки Барського району Вінницької області.
Виросла на мальовничому Поділлі, у с. Мартинівка Жмеринського району, де закінчила середню школу. Там розпочала писати вірші. Вступивши на навчання до Національного університету харчових технологій у м.Київ, та пізніше, здобуваючи ще одну вищу освіту у Міжрегіональній академії управління персоналом, вона не полишала свого хобі, у якому всебічно відкривався таємничий і різнобарвний внутрішній світ жінки.
Із 2007 року авторка мешкає у Вінниці та працює у Вінницькій обласній державній адміністрації. Вона продовжує літературні пошуки у вирішенні таких простих і водночас складних питань, як сенс життя, кохання, дружба, материнство, любов до Батьківщини…
У 2016 році вийшла у світ перша збірка авторки «Мереживо почуттів». У березні 2018 року видана збірка ліричних віршів «Друге дихання». Готується до виходу третя книга під робочою назвою «Музика душі».
ЩО ДЛЯ МЕНЕ ЛЮБОВ?
Що для мене любов? Це щоденна робота…
Не красиві слова, що намистом впадуть.
Це взаємна повага, взаємна турбота,
Це основа життя, його ціль, його суть…
Що для мене любов? Це терпіння і сила,
Це як вроджена мудрість й до неї шляхи.
Відчуття, коли маєш за спиною крила,
І уміння не вбити у душу цвяхи.
Що для мене любов? Це мелодія й нота.
Це химер божевілля, красивий танок.
Це в потрібну хвилину ні пари із рота,
Боротьба егоїзму й життєвий урок.
Що для мене любов? Це ріка з берегами,
Ми пливемо по ній в саморобних човнах.
Це коли не ступаєш по душах ногами
І у вічі подивишся знов через страх.
Що для мене любов? Безкорисні дарунки,
До людей милосердя і віра в добро.
Це обійми, це дотики, це поцілунки
І навиворіт, навстіж відкрите нутро.
Що для мене любов? Це коли ти спокійна
І цілком довіряєш людині себе,
А коли у душі йдуть запеклії війни –
Він покаже знов небо тобі голубе.
Що для мене любов? Це лад із собою,
Це вогонь, це вода, це життя і це тлін.
Це уміння схилитись мовчазно рабою
І піднятись крізь силу і біль із колін.
Що для мене любов? Це себе віддавати
До останку, до краю удвох, до межі,
Та нікого насильно в душі не тримати,
Лише поруч іти крізь жита й спориші…
Що для мене любов? Це віра й надія,
Це свіча і молитва, це сонце в імлі.
Бо допоки вона у людині жевріє,
Доти хочеться жити на грішній землі!
***
Людина хоче простоти…
Коралі днів не рахувати.
У божевіллі дрібноти
Великі брили відділяти.
Ще з поля простору, ланів,
З лісів дубових брати силу,
Не рахувати важкість днів,
Себе не гнати у могилу…
Не бігти – йти помалу в даль,
Тримати руку у долоні.
Пізнавши зраду, біль, печаль,
Схилити голову в поклоні
Перед усім своїм життям,
Перед зсивілими батьками,
А у душі, іще дитям,
Радіти у обіймах мами.
Дитинства друзів чути сміх,
В очах у рідних бачить віру,
Прощати самий тяжкий гріх
І у словах пізнати міру.
Води напитись з джерела,
Ходити рідними стежками.
Яка би доля не була –
Прожити гідними ділами.
Людина хоче простоти…
Дітей у путь благословляти…
Не жалкувати доброти
І просто щиру душу мати…
