Мені вже далеко за сорок. Моєму синові тільки-но виповнилося двадцять. У нього дівчина є, і вони разом з нею орендують квартиру.

Для цього він, крім навчання, знайшов для себе підробіток. Я кілька місяців умовляла себе, мовляв, він вже дорослий, це його життя, втручатися в нього не варто. Але потім син не здав сесію. Ми з чоловіком порадилися, зважили всі за та проти і запросили молодят жити у нас, щоб син не працював і більше часу витрачав на навчання. І дуже швидко з’ясувалося, що ту дівчину вже давно відрахували з університету, та й з роботи звільнили за прогули… Вона тільки тим і займалася, що до світанку гралася у комп’ютерні ігри, а потім відсипалася до третьої години дня. Якогось бажання взяти на себе хоча б частину роботи по дому вона не виявляла. Так само, як і фінансово брати участь у житті родини. Свій ношений одяг та нижню білизну вона не соромилася кидати до загального кошика для прання. А я все дивувалася: ну має ж бути хоча б якийсь сором?

Мабуть, я вперше зіткнулася з соціопаткою, котра паразитує за рахунок інших. Кілька місяців спостерігала за всім, що відбувається, намагалася поговорити з сином. А він: «Ну, така вона…» У цієї дівчини на все своя відмовка: «Не планувала». Вона не планувала серйозних розмов, не планувала робити саме сьогодні прибирання, навіть виходити по хліб теж не входило до її планів.

Довелося натякати їй, котра не планувала самостійно заробляти гроші і платити за житло, що ми не зобов’язані утримувати дорослу працездатну людину, бо все життя з чоловіком працюємо і всього добилися в житті самостійно. Мені не шкода для неї тарілки борщу, та все ж… Любов, виявляється, дуже зла, бо змусила мого сина закохатися у таке…

Та згодом все вирішилося дуже просто. Якщо вона «не планувала», то я вирішила «передумати». Зрештою, вона ж живе на моїй території, то я маю на це право. Отож я кілька місяців передумала платити за Інтернет і прати її речі.

Невдовзі дівчина перебралася від нас до своєї подруги. Вірніше, до комп’ютера та холодильника у заміському будинку багатих батьків подруги. Недовгою, виявляється, була її любов до мого сина. А може, і не до нього, а більше до тих зручностей та вигод, що вона отримувала. А син, трохи помучившись, зробив ремонт у своїй кімнаті. Тепер працює і навчається, як і раніше.

Ольга Мазолевич