Від редакції. Ми продовжуємо співпрацю із поетами Вінниччини. Як і обіцяли, знайомимо вас із ще однією перлиною Поділля і України. Запрошуємо усіх поетів, чиї вірші просяться «у світ», надсилати їх на адресу редакції. Бо коли говорять поети – мовчать гармати. Миру вашому дому та Україні.
Олег Литвак народився 14 березня 2000 року в смт Чечельник. Закінчив Чечельницьку СЗШ №1, отримав атестат про повну загальну середню освіту.
У липні 2017 року вступив до Донецького національного університету на історичний факультет. Зараз навчається на З курсі.
Олег зростав у сім’ї українців, які вимушені були виїхати на заробітки. Зараз батько Олег та мама Наталія проживають та працюють за кордоном.
Вірші Олега – це крик і сповідь його душі. Вони самобутні і часом екстраординарні, але тут є його творче «я».
Лебедина пісня
Вона є все,
Чим не являється, тим стане,
Вона там, та комусь
являється вустами,
Мовить безмовністю,
тихим писком зірок,
Мітить в одну, зносить
сотні голів ненарок.
Її поступ ламає
титанічні породи,
Її шати – лати без прикрас,
Полеглих топчить кінь вороний,
Її маршрут – боєм крізь нас!
Заглянувши за небозвід,
страх переповнить,
Ми ж ще земні! Вона йде сюди!
Біжіть світ заочі, а я і в цю мить
Перед нею зі зброєю –
пірце і нить.
А жити без мови –
Що творити без пензля,
Закоханого в пальці правиці,
Навздогін за шедевром,
хоч в воду,
Лицезріють святих,
сліпнуть провидці.
Скрегіт темряви, дитячий стогін
Душі моєї сушить перо,
Розбиває келих в погоні
За пащею, що смокче вино.
Знову з тобою
Самі над твердою поверхнею,
Обійми твої пестять
хребці і шию,
Взір засинає
під зіницею мертвою,
В мускулинних руках
фатуму вию:
Хоч світ обнеси ровом, стіною!
Височиною в Олімп!
Відмоленою
Ти помреш. Волею – не волею,
Біжи не біжи –
впадеш втомлено.
Сам не знаю
І світ за вікном прекрасний,
І величні дуби вкотре
Одягають зелені ряси,
Від яких повітря вогке.
Всюди лине спокій,
Галасують ще малі діти,
Ходить дідусь одинокий,
Палить тютюн для втіхи.
Його величі дуби тисячолітні
Заздрять, просвистять листям,
Та мудрість від злоби квітне,
А старий, мов верба, повисне.
Над безоднею літ незліченних,
Що промайнули
за горизонтом доріг,
Лишень дійшов
старець до верб,
Хлопчиськом під деревами ліг.
