У Вінниці в міліцейських та партійних колах його більше знають, як Папу! Бо Анатолій Микитович Ворона не лише колишній начальник міської міліції, один із засновників Партії регіонів та близький друг Петра Порошенка ще з часів його першого депутатства на Вінниччині…

Перш за все, Анатолій Ворона дуже відкрита, впливова і водночас дуже щира «жива легенда» Вінниці, яка нині переживає дуже важкі дні… Адже нещодавно Анатолій Микитович втратив кохану дружину Ларису Миколаївну, з якою вони прожили довге, щасливе життя після гучного весілля на 500 душ в рідних Сутисках…

І лише тепер Анатолій Ворона вперше відверто погодився розповісти про смертельну операцію своєї дружини Лариси, останніх «порохоботів» Вінниччини та найбільш гучні злочини у Вінниці в 2000-х роках – від замаху на Дворкіса до вибухів у маршрутках…

— Анатолій Микитович, прийміть наші співчуття. Ніколи не зможемо забути, як пів Вінниці проводило в останню путь Ларису Миколаївну…

– Дуже важко на душі, бо втратив головну «золоту» людину в моєму житті… Я дуже її кохав і скажу відверто — вона була главою нашої родини. 48 років ми були разом, жили душа в душу – і тут ця операція, від якої я її відмовляв, як міг. Коли вона захворіла — світ для нас перевернувся. Я їй казав: Ларисо, не треба тієї операції… Було в мене якесь тривожне відчуття, що користі від хірургічного втручання не буде. Бо за місяць після операції вона пішла… Так, вона мучилась, їй боліло, але, може, хоч рік би прожила, — розповів Анатолій Ворона в ексклюзивному інтерв’ю «33-му каналу». — Залишився син Олександр, що тепер живе зі мною. Він працює в обласній податковій ад­міністрації. Спочатку Саша пішов моїм міліцейським шляхом, а потім працював у податковій міліції, з неї перейшов у цивільну податкову службу… Дві внучки-красуні, як зірочки на небі — Христина 22 років та Ліза — 14-ти… Море фотографій, океан спогадів і я сам — один…

Ніколи не забуду, як ми випадково познайомились, хоча були з одного села. Зустрічались і нарешті зіграли весілля — гуляли всі Сутиски, мабуть, три дні… От де «витверезник» міг зробити тоді план на 300%! Мені було 24, Ларисі — 21… Молоді були, закохані, а попереду все життя! Тепер дивишся на ці фото і не віриш, що так багато років пролетіло, як один день.

Ось ходжу на роботу в свої 71, щоб не з’їхати з глузду в хаті наодинці з цими спогадами, сумом і жалем…

– Скільки ви відслужили в міліції?

– Службі в міліції віддав 32 роки. Пройшов кар’єрними східцями від слідчого до начальника міського управління МВС України у Вінниці… На пенсію пішов полковником, бо на погони генерала шансів реально не було. Тому й пішов! І ніхто не просив залишитись тоді, коли керівником обласної міліції був один із вінницьких… Якось дивно, що земляк не втримав на посаді земляка. Але це життя. Бо тоді було вигідно йти раніше, щоб не втратити у пенсії… Вважаю, це було неправильно, бо із «органів» пішла ціла армія професіоналів, перш за все, суперові слідчі.

Скажу чесно, не пам’ятаю той день, коли вирішив стати міліціонером. Бо я із простої родини — мама колгоспниця, тато працював у «бідній» тор­гівлі. Тому ніяким «мажором», як це нині кажуть, я не був. Вчився сам — без торбів та хабарів, закінчив залізничний технікум, отримав кваліфікацію «технік-колійник». По спорту круто піднявся, бо був «майстром» одразу із двох видів боротьби — самбо і дзюдо. Тому служив у спортивному баталь­йоні, двічі був чемпіоном з боротьби самбо Збройних сил СРСР. Пізніше був призером міжнародних турнірів з боротьби дзюдо. Після служби в армії закінчив Вищу слідчу школу МВС СРСР.

Був бронзовим призером чемпіонату Росії з дзюдо, неодноразово — чемпіоном Мі­ністерства внутрішніх справ СРСР…

– А з Порошенком ви коли познайомились і стали друзями?

– Мабуть, тоді, як він перший раз з’явився на вибори у Верховну Раду по Вінниці та дивом виграв у Володі Скомаровського кілька сотень голосів.

Я був тоді головним міліціонером Вінниці і розводив всі ці «мости»… Це була дуже гучна історія, а рекламу «Попереду, попереду Порошенко…» досі пам’ятають хіба старожили міста і журналісти. І Вову Скомаровського тоді дивним чином «закрили» і наїхали на «Князя українського бізнесу» так, що він згодом із Петром Олексійовичем вже були однодумцями в одній команді з Віктором Ющенком у 2004-му… Буремні були часи! Але мемуари про них я писати не буду, бо ще всі ті «герої» та «антигерої» живі… І багато хто при владі та в депутатах.

– Ви маєте на увазі він­ницьких бандитів, «авторитетів» та «кримінальний елемент»?

– Скажу так — всі «жуліки» у Вінниці знали і поважали Ворону, бо я по «безпределу» нікого не закривав… Винен — сидиш! Покаявся — поки ходи на волі! Але декого із дуже відомих вінничан по 5 разів доводилось «приймати»! І це правило діяло для всіх — «авторитетів», напівавторитетів… Тоді їх у депутати не пускали і близько! Не те що тепер, коли серед можновладців ледь не весь стенд «Їх розшукує міліція!» із-під відділку на вулиці Пирогова, 4.

– Тоді було «кришування» самогонщиків та «рекету»?

– А чого тоді не було? Але тепер складніше… Бо тоді по кольору обличчя було видно, хто що вживає і з ким сидів до ранку… Тепер Інтернет, наркота, «синтетика» і такі можливості у криміналітету, що поліція ледь за ними встигає. Але бандитизму було багато і тоді, і тепер. Тільки, як я сказав, дехто вже із депутатськими значками…

– У Партію регіонів як ви вступили?

– Дружив із Петром Порошенком, а він був перший «регіонал» в позитивному значенні цього слова… А я поволікся за ним. Були там і донецькі, але ж хто знав, що воно згодом так повернеться? Бо ж про Януковича, Майдан і Антимайдан тоді ні одна гадалка мені з Порошенком не сказала… Коли Петро зрозумів, що це «не тот компот», то змився з тих регіонів. І я за ним!

– Про Ворону ходили чутки, що він охоронець №1 Порошенка?

– Це неправда… У нього вистачало охорони із молодих і красивих. Я рулив тут по Вінницькій області із «групою товаріщей». І ми досі підтримуємо тісні зв’язки, телефонуємо один одному і підтримуємо у важкі хвилини…

– А сам Порошенко вам сказав слова підтримки, коли не стало Лариси?

– Він про Ворону ніколи не забуває… Пам’ять у нього — дай Бог кожному. І привітає, і поспівчуває — він людяний, що б про нього не говорили за всі ці роки… І дзвонить мені не раз на рік чи коли біда, а частіше.

– Ви дуже переживали, коли Порошенко програв вибори президента Зеленському?

– Це не трагедія, а просто велика політика! Я думаю, що Петро зробить конкретні висновки із тих виборів та ще повернеться на «білому коні»! Бо ви не знаєте його натуру. І ніхто його не посадить, бо він надто розумний і має досвіду більше за цілий стадіон хлопчиків…

– За вашими відчуттями, буде Майдан-3 чи одразу хунта?

– Майдану більше не буде…

– Замах на Дворкіса, вбивство Попика, Кішека і теракти в маршрутках колись розкриють?

– По Дворкісу нехай скаже сам Дмитро Володимирович, бо це його особиста справа. А за решту думаю так, що вони були між собою пов’язані… Бо тоді наша Вінниця, мабуть, не випадково стала столицею криміналу — замахи, вбивства, бусики горіли… Шансів на розкриття цих злочинів було багато, думаю, більше 60%, але не було політичної волі… Нині про розкриття тих «глухарів» говорити марно, бо хлопці надто слабенькі… А ми вже на пенсії! Може, колись знімуть кримінальний серіал про ті події, бо крові було багато і загадок ще більше. Але я цей сценарій писати не буду, бо не все ще минулось із того часу… Самі розумієте, про що я.

– Із Гройсманами – старшим і молодшим – ви дружите?

– Так! На день народження всі приходять, вітають і тиснуть руки. Мабуть, заслужив?

– Вашу хату на Хуторах можна назвати шикарною?

– Ні, це не палац і не «вілла»… Дружина Лариса ледь не вбила мене, коли ми купили цей будинок. Не хотіла вона тут жити і все… Їй квартира була миліша. А я люблю природу, травичку, три метри на картоплю і альтанку, щоб із друзями чаю попити…

– Внучкам дід Толя підкидає кілька копійок із пенсії під ялинку?

– А то! Такі моторні дівчата, що як не даси, то самі візьмуть!

Звісно, що на цей Новий рік у нашій родині не буде веселощів… Тому я скромно побажаю кожній сім’ї в Україні та Вінниці — миру, злагоди і здоров’я.