У вас є найпотаємніший куточок щастя, відомий лише вам? Де ви розквітаєте і відкриваєте кожну пелюсточку своєї душі, як квітка? Де ви відчуваєте, що Бог ось тут, поряд – найближче до вашої душі, аніж ваше тіло?

У мене є такий. І при першій же нагоді мчу туди. Бо я це все саме там відчула.

В тій, здавалось, уже невиправній ситуації я шукала справедливості у найвищих кабінетах. Центр Києва. Проти мене ціла система – де на знищення близької мені людини вже запущений страшний каральний каток із рішеннями і підписами під ними. А мені дали лиш 2 години – щоб донести викладену правду у зверненні. Мороз, кучугури снігу – і я, як билинка в цьому світі, пронизана непощадним вітром неправди. Бреду – повертаю голову! Аж Софія! Наша святиня і гордість – Софіївський собор. Біжу туди – щоб помолитись!

Та турнікет і строгий голос охоронця: у нас «санітарний час»! Але в кого там що – мені вже було все одно – я падаю від безсонних ночей і нервового виснаження на землю, стаю на коліна і молюсь. Просто на вулиці – біля цього турнікету. Молитвами, своїми словами. Це був фонтан емоцій – я говорила з небом про все під град власних сліз. Опам’яталась лише тоді, коли заніміли від холоду ноги…

На другий день я прийшла вже до нашої головної Оранти в цьому соборі з подякою. За зруйновану стіну брехні і торжество правди. В це не міг повірити ніхто!

Я і раніше знала про Софію багато чого із підручників. Але з того часу – кожен факт — як власна доля.

Я розповідаю усім і хочу вам нагадати про те Диво, яке сталось тут у страшний розгул імперії Зла в Україні. Безбожницькій владі мало було просто не вірити в Бога, закрити всі церкви. Вже Михайлівський собор, інші святині підірвали вибухівкою… Але біснуватих керманичів манила вона – Софія. Дітище Ярослава Мудрого. Символ величі Київської Русі – матері України. Хто ж у московському болоті міг це допустити?

Підірвати, і негайно!

Вже заклали вибухівкою весь історико-архітектурний комплекс, який простояв більше тисячі років. Ще день – і Диявольське полум’я навічно поглинуло б цю нашу святу перлину! Аж раптом до Сталіна поза чергою спішить посол Франції. А на поїзді з Парижа мчить його улюблений письменник — француз Ромен Роллан.

– Ви не посмієте знищити святиню, яку будував батько нашої найшанованішої королеви Анни – Ярослав. Там є її лик: підірвете – здійсните наругу над нашою королевою! Тоді Франція розірве дипломатичні стосунки із СРСР, – ставив ультиматум від імені президента і всієї влади Франції посол.

– Послухайте, не робіть цього, ви ж знаєте французів! Вони такої наруги над дітищем батька королеви Анни і її ликом не пробачать, – переконував класик світової літератури із Франції Ромен Роллан.

– Такий кіпіш за таку дрібницю, що там золото, діаманти… – стинали незрозуміло плечима Сталін і вся його величезна свита.

Ось так через 1000 років наша київська княгиня і дружина, мати, бабуся королів Франції врятувала Софію. А вірніше, вірні їй нащадки, що мали у серці Бога і розу­міли, що таке святині.

При нагоді і ви поїдьте у Київ і станьте в храмі перед тією легендарною мозаїкою нашої заступниці – Матері Божої. Вберіть у серце той дух! А не можете – знайдіть його вдома в іконостасі чи книгах! Повірте, він ніколи не покине вас.

А яке ваше сокровенне місце? Пишіть, діліться! Разом легше долати труднощі, а людське спілкування – неперевершений Божий дар! Пам’ятаєте – ми найбільші родичі з вами, бо маємо спорідненість душ!