25 грудня я святкувала різдво христове у подруги із с. Пиківець Козятинського району в колі їх родини, друзів. Близьких. У мами – кінздзерської станіслави час від часу набігали сльози на очі і витираючи їх, вона постійно з кишені виймала телефон і заглядала у нього. Я бачила її смуток. Я бачила її згорьоване серце. Вона чекала на дзвінок сина, який 5- ий рік захищаючи україну щоденно її телефонує. Майже постійно роздавалися дзвінки і у неї враз сяяли очі , поспішно виймаючи телефон та в мить вираз обличчя мінявся. Однак довгоочікуваного нею дзвінка не було. І раптом о 17 годині із теплими словами телефонував із ато її рідний синочок- її кровиночка. …

…пролунав тост, усі присутні підняли келихи за валерія кіндзерського, ( позивний ” інженер”, якого нагородили орденом ” народний герой україни” і за маму героя !!!