У приміщенні Тягунської сільської ради, що в Іллінецькому районі, офіційно побрались 56-річна Тетяна та 60-річний Анатолій.
Церемонія вийшла дуже зворушливою, адже закохані не приховували теплих почуттів, а після підпису в документах поцілувались. Більше тридцяти років вони прожили у цивільному шлюбі.
«Із чоловіком мене познайомили у колгоспі. Я на фермі доїла корів, Анатолій працював на пилорамі. Підкорив мене своєю турботою, простотою душі та щирістю. Чоловіка не злякало те, що у мене був семирічний син. За кілька місяців ми стали жити разом й навіть відгуляли сватання. Проте стати на весільний рушник так і не судилось тоді через безгрошів’я.
В Анатолія не було батька та матері, мої теж жили дуже бідно, тому сподіватись на рідню не було як. Знаєте, жодного разу я не плакала, що не зможу одягнути весільну сукню найближчим часом, — розповідає новоспечена наречена Тетяна. — Серце раділо, бо поряд зі мною був хороший чоловік, який жодного разу руку не підняв, не образив кривим словом й не зрадив. Я ніколи не боялась, що залишить мене та піде до іншої. Виховав мою дитину, як рідний батько, одружив онуку. Зараз ми вже на пенсії».
Та кілька місяців тому, зізнається пані Тетяна, щось всередині підказало, що досить вже жити разом неофіційно.
«Роки йдуть, й починаєш дорожити кожною хвилиною. Хочеться мати спільне прізвище, тим паче наша любов перевірена часом та життям. Я першою запропонувала Анатолію узаконити наші стосунки, він погодився. Для розпису обрали буденний одяг, свідками стали сусіди. Відгуляли весілля вдома за святковим столом з тортом та цукерками, — додає жінка. — Впевнена, що секрет щасливого сімейного життя у розумінні та вмінні змовчати. Я більш поступлива. Ніколи голос не підвищую. Мріємо дожити вдвох до діамантового весілля».
Вікторія Снігур
