Може, раз єдиний у своїм житті
Ви її — неждано — стрінете в путі.
Вам вона у вічі ніжно зазирне…
І в журливе серце у ту ж мить пірне.

Вальсом закружляє, в пух сум рознесе
І, немов на крилах, в небеса знесе.
Дні відтоді стануть — світлі й золоті…
Мрії й устремління — чисті і святі!
Щоб вона рясніла й щастя квітнув сад —
З ритму не збивайте душ ліричних лад.
Не завжди їй легко днів стежками йти…
Вмійте на підмогу в час важкий прийти.

Щоб дзвінку співали пісню солов’ї,
Як зіницю ока бережіть її!

Микола Собчук
м. Вінниця