…Я почала забувати прості речі, але все списувала на втому. У банку, де я працювала, не могла згадати документи, цифри…

Чоловік привів мене до відомої лікарки. І ця рудоволоса красуня поставила мені діагноз «хвороба Альцгеймера», початкова стадія! У мої 37 років! Жах! Це ж невиліковно, можна тільки пригальмувати процес! Вона мені виписала ліки, я акуратно приймала, але покращання не було, навпаки, ставало все гірше. Дійшло до того, що я забула ім’я власної донечки, а потім пішла на роботу і на цілий день залишила включений газ.

Чоловік мав їхати у закордонне відрядження на тиждень. Запропонував мені цей час перечекати у психлікарні під наглядом лікарів, а доньку відправив тимчасово до бабусі. А то, мовляв, ще будинок підірвеш газом чи ще якусь шкоду зробиш. Виходу не було, пам’ять мене підводила, і я погодилась. Але пройшло вже 2 тижні, а чоловік все не з’являвся.

І тут 15-річна донька Софійка прийшла до мене. Сказала, що батько вже повернувся, але не поспішав забрати її від бабусі, а коли вона сама повернулась додому, то була шокована. «Мамо, я побачила на гребінці у ванній довге руде волосся. Якась чужа жінка у нас була», — хвилюючись, розповідала Софія. І тут вся картина склалась… Я зрозуміла, чому чоловік відвів мене до цієї лікарки, чому наполегливо годував пігулками, а потім «сплавив» у психлікарню! Щоб визнати мене недієздатною, розлучитись і забрати житло!

Ми з донечкою вирішили боротись. У нашій квартирі Соня забрала рецепти і ліки, виписані коханкою чоловіка. Я не повернулась до чоловіка, а жила у мами. Пройшла повне обстеження, зробила МРТ. Ніякої хвороби Альцгеймера у мене не було! А пам’ять, як виявилось, я втрачала через медпрепарати, виписані рудою лікаркою.

Маючи усі документи і довідки, я проконсультувалась у адвоката. Він розібрався у хитросплетіннях цієї афери і запевнив, що, звернувшись до суду, я виграю справу. Доведу винуватість лікарки, яка поставила мені неправильний діагноз, виписала шкідливі ліки, дала направлення у психлікарню. Отже, останню крапку мав поставити суд.

Але судитись не довелось… Мій жадібний чоловік все-таки збагнув, що забрати у нас з донькою квартиру він не зможе. Як тільки я подала на розлучення, він з прокльонами переїхав до своєї рудої бестії… Що ж, сам обрав своє покарання. Бо жити з такою жінкою, я вважаю, просто небезпечно! Хіба має право бути лікарем порочна, аморальна людина?

Інна,
вінничанка