– Якщо на це звернення не буде ніякої реакції, я розпочну голодування, — з такою заявою звернувся до редакції учасник АТО і викладач Гущинецького училища, котре готує спеціалістів для сіль­ського господарства – Сергій Дирдира. — Мене підтримають хлопці, з якими я був в АТО.

Все почалося з того, що мені спочатку не давали можливості пройти атестацію для підтвердження своєї вищої категорії через те, що мене кілька років не було в училищі. Але ж я був мобілізований! А потім, коли я прийшов і почав вказувати на недоліки, почалося переслідування. Ми мали ще раніше винести директора училища у сміттєвому баку через коридор ганьби. Але нас впросили цього не робити. Та тер­піти більше немає сил.

У зверненні зокрема йдеться: «Довгі роки училище вважалося одним з найкращих сільськогосподарських училищ в Україні. У свій час Міністерством освіти і науки України була виділена закордонна, сучасна техніка — трактори, комбайни та комплектуючі агрегати до них. Ця техніка коштує мільйони гривень державних коштів.

У 2006 році директором став Іван Кривенко. І з того часу почався, на мою думку, занепад.

Матеріальна база училища не покращилася навіть ні на один новий комп’ютер. Директор училища орендує землі, які оформлені на фірму сина, під назвою «Анатолія», раніше була «Іванна». Вони обробляються технікою училища, а техніка працює на солярці та бензині, котрий майстри виробничого навчання списують на майбутню оранку, посів або збирання урожаю на землях директора. Училище має землі на підсобному господарстві в с. Голендри Калинівського району. Частково нею користується директор, без орендної плати. Ці землі, за документами, стоять без обробітку, а насправді вони орються, сіються, з них збирається урожай.

У їдальні директор зробив ремонт силами робітників училища та місцевого майстра, якому заплатили 30 тисяч гривень через підставну фірму по ремонту. Є підозра, що частина цієї суми опинилася у кишені директора. Рік по тому ОДА Вінницької області усім училищам виділила матеріальну допомогу для викладачів спе­ціальних дисциплін та майстрів виробничого навчання. Так от, Кривенко дає матеріальну допомогу тим майстрам виробничого навчання, які «батрачать», обробляючи його землі.

На техніку закуповуються запчастини і відразу ж продаються. Це ще один заробіток директора та механіка училища. А нещодавно було вивезено цистерни з-під паливно-мастильних мате­ріалів. Ймовірно, комусь вигідно продали.

Спортивна та тренажерна зали працюють 3 дні по одній годині. Дозвілля ніякого немає. Прикро, що з грудня 2018 року училище не має ліцензії на отримання прав категорії «В», і «С» і наші учні прав не отримають…

Всі ці і багато інших зауважень ми висловили під час педради, котра відбувалася нещодавно. Директор на все реагував з байдужістю. Нам зрозуміло одне: ще трохи – і ми остаточно станемо «батраками»…

Директор Гущинецького училища Іван Кривенко відразу ж порекомендував звернутися до департаменту освіти, котрий нещодавно проводив перевірку цього навчального закладу. Якихось суттєвих порушень виявлено не було, заявив він. А про свого підлеглого сказав таке:

– Коли в людини було все, а згодом не залишилося нічого, то, напевно, вона буде ображена на весь світ. У нього був власний будинок, батькова квартира, два гаражі. Він все продав! Навіть землю, 2 гектари, котрі йому виділили як учаснику АТО, він теж продав. Він залишився без нічого! Все через ігроманію. У нього нема де жити. Він жив у брата на квартирі у Вінниці, але приїхала братова донька – і Сергія звідти виселили. Я намагався допомогти йому, поселив у гуртожиток училища, але він не з’являється навіть щоб укласти потрібний договір. У нього багато боргів і по банках, і у людей грошей напозичався. Та зарплата в нього непогана, і пенсія також. Можна було б потихеньку розквитатися з тими боргами. А голодування? Та він не має за що хліба купити і в їдальні «на хрестик» обідав. У нього через те й сім’ї немає… А він зате почав робити з себе борця з корупцією. А коли від нього почали вимагати те, що потрібно, як від викладача предмета — навчальні плани, програми, то він до нового року втік на лікарняний, потім у відпустку за власний рахунок і не з’являється на роботі до сьогодні. Зате почав писали листи в департамент, в облдержадміністрацію, вже й до редакції дійшов. Порушень у моїх діях не знайшли, заклад працює, люди теж. Так, у мого сина є фермерське господарство. І якщо я виписував техніку з училища, то за це були заплачені гроші. Є договори, акти виконаних робіт. Все було зроблено в рамках чинного законодавства. І атестацію на вищу категорію йому допомогли пройти, хоча справді три роки його на роботі не було. Його призвали, він був заступником воєнкома, потім — два роки воєнкомом в Оратові. Потім вийшов на роботу і забрав усі невикористані відпустки й знову зник на пів року. Щодо мене, то 28 березня у мене закінчується контракт і я йду на заслужений відпочинок.