Зрада? І в кожного мимоволі перед очима пролетіли картини власних подій, які до сих пір зберігаються в найпотаємніших куточках душі. Що ж, настав час і мені виговоритись про те, що болить вже декілька місяців.

Мене звати Маргарита, і мені 20 років. Донедавна я проживала в Козятинському районі, але люблячі батьки мені подарували маленьку квартиру у Він­ниці, на яку заощаджували все своє життя. Тож вже більше двох років, я — офіційна вінничанка. Ідучи вулицею, ніколи не пошкодую кинути п`ятак тим, хто цього потребує або ж робить вигляд, що потребує. Завжди допомагаю друзям і ладна примчати на край світу, якщо потрібна моя дружня підтримка. Моя найкраща подруга-«джокер» жила зі мною. Знайомі ми з нею не більше 3 років, але я настільки сильно поріднилася з нею душею, що не брала з неї коштів навіть на комунальні послуги та не шкодувала батьківських грошей на те, щоб купувати їй одяг і косметику, такі як у мене. А її, до речі, звали Іра — моє улюблене ім’я. Іра так сильно хотіла бути схожою на мене, що я вважала її сестрою і не бачила нічого дивного в тому, що вона змінила зачіску на подібну до моєї. А згодом почала налаштовувати мене проти моїх батьків, але і тут нічого не викликало в мене підозри…

Але влітку, приїхавши в село до моєї тітоньки, мені розповіли, що бачили мою подругу на подвір’ї бабусі, про яку ходять не найкращі плітки про чорну магію та різні заговори. Звичайно, я засміялась та закричала щось типу: «Люди, схаменіться! Яка чорна магія? Ми живемо в 21 сторіччі!» По приїзді у Вінницю, в свою квартиру, де, окрім мене та моєї «подруги — сестрички» Іринки, нікого не бувало, я познаходила такі дивні речі як червону нитку, пробиту наскрізь голками, та засушений кусень хліба з хрестом всередині. А ввечері я отримую від неї повідомлення: «Пробач, подруго, але на любовному фронті кожен сам за себе, я люблю твого нареченого, мені подобається його нова машина, і взагалі, вимушена повідомити, що і ваше весілля також відміняється, але так буде краще, повір». Вона забрала свої речі та переїхала жити до нього в новобудову, а наостанок вислала мені фото з квартири з повідомленням: «Порадій за мене, за те, що живу в таких шикарних апартаментах».

Не можу передати, як мені було соромно перед рідними, перед сусідами та і взагалі перед самою собою за те, що я стільки часу ходила в рожевих окулярах та нікого не чула. Звичайно, від цієї ситуації я відходила пів року, і до сих пір неприємний осадок залишився в моїй душі, але вимушена подякувати тобі, Іро, за те, що ти показала справжню зраду!!! І наостанок процитую твої ж слова: «Хлопці хлопцями, а жіночої дружби не буває!»

Маргарита
Козятинський район