Моя мама з дитинства наставляла мене на пошуки багатого чоловіка. Вона розповідала, що набагато краще жити з тим, у кого є гроші. Мені не доведеться переживати про заробіток, та й взагалі, жити буду як вареник у маслі.

У 20 років я позна­йомилася з багатим чоловіком, ми почали зустрічатися, але почуттів у мене до нього не було, зовсім. З ним мені було спокійно, я була в безпеці і могла покластися на його сильне плече. Ми прожили разом 2 роки, але заміжжя він не пропонував.

Одного разу він сказав мені, що відпускає, купив мені квартиру, поклав певну кількість грошей на картку. Я була приголомшена і спершу не хотіла йти, але Володимир пояснив, що розуміє, мені потрібен інший чоловік, той, якого я буду любити, з ким захочу пов’язати життя, тому ми розлучаємося. Я відчула свободу, а моя мама була в глибокому потрясінні і навіть кілька місяців зі мною не розмовляла. За цей час я зустріла своє кохання, ми подали заяву в РАЦС. Коли я подзвонила мамі з повідомленням про заміжжя, перше її питання було про гроші. Я відповіла: «Заміж за мільйонера? А ні, за жебрака!»

З тих пір мама не дзвонила і навіть на моє весілля не прийшла. Через 2 роки шлюбу я народила хлопчика. Ми жили в моїй трикімнатній квартирі. Після народження малюка на свій рахунок у банку я отримала велику суму – 50 000 доларів.

Я була шокована, таких грошей мені ніхто не міг прислати. Пішла в банк, щоб розібратися. Виявилося, що надходження від мого колишнього співмешканця. Ми з ним зустрілися, поговорили, а він сказав, що гроші – для мене і мого сина. Виявляється, Володимир дуже радий, що я знайшла своє щастя, і не шкодує, що відпустив мене, адже у нього теж скоро буде дитина. Ми розійшлися друзями, і, якщо що — я можу до нього звернутися. А мама, вона до цих пір не може змиритися з тим, що я вибрала не Володимира. Моєму синові вже 3 роки, а вона до цих пір його не бачила. Якщо бути чесною, то мама, якій я потрібна була для безбідної старості, мені теж не потрібна, як і їй моя дитина…

Ірина, вінничанка