31-річна вінничанка Ольга Кукуруза проміняла сукні й каблуки на берці та камуфляж. Нині вона — стрілець військової частини 3008.

Про свій вибір не шкодує, адже вирішила продовжити справу тата Валерія, який дивом повернувся живим із війни.

– Коли почалась війна, мені було 53. Після боїв в Іловайську потрапив у третю хвилю мобілізації. Я був найстаршим серед всіх і мав трьох онуків, отримав позивний Дід. За рік служби у складі 128 гірськопіхотної бригади побував у найгарячіших точках Донбасу. Більше пів року боролись за Дебальцеве. Там загинуло 5 моїх побратимів. Рому застрелив снайпер, — каже Валерій Прокопчук. — Троє загинули від удару «Градом». Ми з Дебальцевого не виходили, ми звідти тікали. Бахмутська траса була перекрита. Там все горіло. Натрапили на блокпост противника. Одразу почали по них стріляти. Прорвалися через блокпост, противник відкрив вогонь у відповідь. Напевно, молитви наших жінок, матерів нас тоді врятували. Ми тримали кругову оборону. Найбільше я боявся потрапити в полон. А ще пригадую, як жадібно пили воду після виходу, її зціджували з батарей у людських домівках. За станом здоров’я отримав третю групу інвалідності.

Після повернення з фронту Валерій мріяв, щоб донька Ольга стала військовою.

– Відразу боялась, за освітою я вчителька, тоді працювала майстром манікюру, — каже Ольга Кукуруза. — Проте побачила рекламу від Нацгвардії, де набирали на службу бажаючих. Пішла на співбесіду у частину. Через тиждень безсонних ночей вирішила спробувати. Взяла направлення на військову-лікарську комісію та успішно її пройшла. Іспит з фізичного виховання здала на «відмінно». На полігоні вправно стріляла із АК-74. Перші дні були каторжними, бо берці виявились незручними. А форму довелось переживати із 56-го до 44-го розміру.

Нині солдат Ольга Кукуруза несе службу у стрілецькому бата­ль­йоні, займається конвоюванням. Це дуже відповідально, адже працює із спецконтингентом.

– Звісно, армія мене змінила, я стала витривалішою, навіть діти стали більш самостійні. Чоловік підтримує. Тато мріє, аби я не була простим солдатом, а стала офіцером. Він часто повторює, що пишається такою донькою. А я радію, що маю такого батька-героя.

Вікторія Снігур