Хіба що вечір…
і хіба що — ніч…
вітри скимлять
на кожнім перехресті!
весна
набрала в жмені протиріч,
забула геть,
що значить слово честі!
і день підріс
на горобиний ніс,
і крокуси
шафранами розквітли…
…і кожен день –
як метеосюрприз –
і десь тупцюють –
в закапелках мітли…
…і так кортить
спитати: ну, хіба в таку весну
не жаль тягнути сльози???
…пухнатить котики
розкудлана верба —
шалений вітер
в’ється верболозом…

Оксана Данильченко