Коли розпочалася війна на Донбасі, виявилось, що у нас немає армії. Міністерство оборони є, купа дорогих генералів і прапорщиків також, а ні техніки справної, ні спорядження… немає. Як воно було далі – ви знаєте: усім миром, хто чим міг. А де ті генерали, що розграбували українське військо? Можливо хтось покараний?

Тепер, коли прийшов коронавірус, виявляється, що у нас немає медицини! Тобто, формально вона є, гроші на неї з бюджету виділяються, але вже так вона зареформована, що на сьогодні немає навіть чим захистити лікарів. Тих самих українських лікарів, які на мізерну платню, ризикуючи власним життям, мусять рятувати від пандемії віппосадовців з мільйонними місячними зарплатами та преміями.

Що далі? Нам озвучили три сценарії: 5-8 відсотків, 25 відсотків і 60 відсотків вражених заразою. Який із них найвірогідніший, можна зрозуміти з того, що знову терміново міняють новообраного міністра охорони здоров’я і міністра фінансів. Це, очевидно, означає, що таки немає ні грошей, ні медицини. Але, в такому разі, хоч щодня міняй чиновників, ситуація не покращиться. Як би народ не ховався вдома на карантині.

Отже, народ. Шановні українці, тридцять років тому ми мали потужну економіку, величезні ресурси, якісну систему охорони здоров’я та освіти. Стартові можливості для побудови сильної європейської країни у нас були чи не найкращими з усіх пострадянських республік. Були. Тепер ми на узбіччі цивілізації. Без жодних резервів, державних гарантій, без реального захисту від будь-якої біди. Наш президент лише може попросити у під­приємців не скорочувати працівників на час карантину. А де підприємцю взяти грошей, коли бізнес стоїть під забороною і загрозою великого штрафу?

І де поділися всі ті величезні ресурси держави Україна? Хіба у нас немає землі, розумних голів, роботящих рук, які би примножували наші національні багатства? Але багатств уже немає. Їх протягом тридцяти років розкрадали президенти, прем’єри, міністри, нардепи, місцеві чиновники, прокурори, судді, поліцейські, всі, хто мав доступ до народних ресурсів, крали. І продовжують красти. Бо досі ні у кого не відібрали і по-крупному не посадили. Саме тому майже все суспільство з кожними новими виборами почало все більше ігнорувати закон.

Коронавірус – це, напевно, останнє попередження, так жити далі не можна. Адже зараз за нашу байдужість до розкрадання владою того, що належить нам всім, ми можемо поплатитись мільйонами життів. Тут уже не спрацює принцип: «Моя хата скраю». Наша нерозбірливість, голосування за гречку, олію чи 200 гривень приводили до вищої влади шахраїв та злодіїв, які писали під себе закони і недоторкано вигадували вишукані фінансові схеми, щоб висмоктувати з державної власності суперприбуткові підприємства і заробляти на них мільярди. Ті мільярди, що вже не потрапляли в державний бюджет.

А громадські активісти та журналісти, які всі ці роки говорили людям, що їх дурять і обкрадають, чомусь завжди опинялися в меншості, їх влада відверто гнобила, а більшість лише з цього тішилась або тікала за кордон. Зараз кинулись назад, а тут, вибачайте, повна «засада». На жаль, здається, що українська держава зараз нагадує мильну бульбашку. Ніби є всі атрибути, а торкнися пальцем – і все лопне. Невже ми допустимо це?

Якщо переживемо цю пандемію, маємо всі об’єднатися і віруючі, і невіруючі, і заробітчани, і місцеві. В критичні для багатьох країн моменти до влади обирали моральних авторитетів нації, люди скидалися грішми, інвестували їх у свою економіку і жорстко контролювали владу на всіх рівнях. А влада винаймала фахових політично незаангажованих патріотичних менеджерів, які робили країну успішною. Так зокрема було з Південною Кореєю.

Там навіть підозра на якісь корупційні зв’язки стає фатальною для посадовця найвищого рівня. У нас немає іншого виходу, як повністю перезавантажити всю систему державної влади, бо наявна не працює, незважаючи на чиїсь персональні потуги..

Абсолютно новий колективний договір між народом і його слугами. Повна ревізія всіх наявних ресурсів, владних вертикалей і горизонталей. Повернення вкраденого, покарання злодіїв і виховання нової патріотичної генерації, нової законослухняної ментальності. Національний інтерес, здоровий глузд і соціальна справедливість – на таких засадах можна збудувати цивілізовану країну.

Пандемія не запитує, хто ти — міністр, депутат чи тракторист. Ми всі в одному човні. Тепер уже за кордон на лікування не втечеш. І той апарат штучної вентиляції легень, який високопосадовий чиновник за звичкою припас у себе в гаражі, навряд чи допоможе йому без лікаря-анестезіолога. Міняйтесь, панове чиновники. Прийшов час подбати про країну.

І не разовою піар кампанією про набори продуктів чи масок. Працюйте на державу і народ. Бо допомогти вам зможе якісна сучасна система охорони здоров’я, на яку заробляють платники податків. І вона має бути однаково доступною для всіх.

Така медицина можлива в заможній країні, а заможна і справедлива до кожного держава можлива лише тоді, коли в ній все раціонально, кожен на своєму місці і закон один для всіх.

Головний редактор газети «33-й канал»,
Заслужений журналіст України