Ви навіть не уявляєте як це, в час буяння весни, коли все наче купається в щасті і прагне розквітнути і пожити, почути ті розпроклятюші слова від брата:

– Таню нашої мами більше немає.

І ось так кричати, вити і бігти з незвіданнним досі болем під п’янкий запах півоній – її улюблених квітів. А перед тобою – вже погаслі найрідніші у світі очі – волошкові і неперевершені – як небо! Карбуєш їх у пам’яті і розумієш – цього вогню – дороговказуючого і зігріваючого, більше не буде ніколи. Теплих рук і щирих порад! Можна назвати тисячі і один мотив – чому так нестерпно втратити маму. Або просто – це як втратити цілий світ! Тому – бережіть матерів, хто має! Вітайте і шануйте не тільки сьогодні – завжди. Бо це здається так буденно, коли вона є. І ось так – коли не стає.Тому всі, хто може лише писати у вічність листи – давайте згадаємо їхнє тепло і пошлемо у небеса безмірну дяку: що вони були, подарували нам в муках життя і вимолили у Бога та долі! Їм квіти вдячності, а нам вічно зігріваючий мотив-ми діти любові! Нас зачали у ній і вживили навічно їі у серце і душу. З того часу душа несе, а серце відчуває цей відданий вогонь. Метеринська любов – жертовна любов – друга після Божої…. це має як мантру знати кожен.

Сиджу, пишу і плачу – саме в ці дні не стало ще такої молодої моєї мами…

Підійшов син.

– Мамо, ти чого – без слів зрозумів і пригорнув! А десятки років тому, я подарувала його мамі на її 40-річчя. В той же день. А він мені Соломійку – переддень коли мама пішла у вічність. І в моїй онучці – я бачу її… і трішечки мене… і ці дні для мене не лише полин смутку, але й бальзам щастя. Ось така вона земна філософія життя і гра цифр долі!

З повагою