Надто багато запитань без відповідей залишилося навколо обставин загибелі молодого чоловіка. Зрештою, тому невтішний батько розповів свою історію журналістам нашої газети.

– Незабаром рік буде, як Руслана не стало… Того дня, у червні, він працював, потім під вечір пішов на ставок покупатися і додому вже не повернувся. Почали шукати, він на дзвінки не відповідав. І тільки наступного дня сусідський хлопчик знайшов його тіло біля струмка, котрим спускають воду зі ставка. Мені сказали: там ваш син на греблі спить. Від дому метрів 300.

Важко пережили ми це горе. Через якийсь час почули, як сусід комусь сказав по телефону, що по Руслану справа закрита. Наступного дня я поїхав до райвідділу і мені про це повідомив слідчий. Довелося звертатися до суду, і там вже скасували постанову про закриття кримінальної справи. Але це мало чим допомогло, бо з того часу розслідування не зрушило з мертвої точки. Звернувся до прокуратури. Мені відписали, що «буде вжито максимум заходів». Але знову — жодних результатів.

Тільки згодом слідчі розпочали ворушити справу. Виявилося, що востаннє Руслана бачили троє односельців. Не дивно, що ще раніше я саме їх почав підозрювати. Того злощасного дня один з них дзвонив Руслану кілька разів, а свідки бачили, як четверо хлопців сиділи перед трагедією в одного з них на по­двір’ї, розпивали спиртне, і моєму синові раптом стало погано. Його поливали водою. Намагалися привести до тями, але потім просто вивезли з подвір’я і намагалися переконати усіх, що він сам втопився. Тілесних ушкоджень на ньому не виявили, але при розтині судмедексперт запитував, чи в нього ніколи не було проблем з серцем? Та він здоровий, як орел, у нього фермерське господарство — 5 гектарів землі, 6 свиноматок. Він виконував всю найважчу роботу! Експерти визнали, що про утоплення не може бути мови, у нього легені чисті, без води. А смерть настала від удушення блювотинням… Хоча, коли я прибіг на місце його смерті, то побачив, що в нього йшла кров з носа і язик був прикушений.

А неподалік був закривавлений рушник, котрий згодом кудись загадково зник. Ніколи не повірю у таку смерть свого єдиного сина… Та й час смерті, котрий встановили експерти, викликає чимало сум­нівів. Але ті хлопці навідріз відмовилися від того, що вони його бачили того дня. Якби не свідки… Сторож на ставку бачив, як потім вони купалися… Вони й зараз спокійно живуть у селі, виконують різні роботи, а потім зароблене пропивають. Час від часу ці люди мені погрожують, бо знають, що я не вірю у нещасний випадок.

Русланові було 33 роки. Наш єдиний син. Залишилося у нього двоє дітей. Доньці 8 років, а синові — 5. Він залишив сиротами не тільки їх, а й нас, батьків. Я інвалід 1 групи, мати — інвалід ІІ групи. Дружині лікарі забороняли народжувати, але вона ризикнула життям. Викохали хлібороба, а тепер…. Куди не звертаюся — глухий кут. Адвокати спочатку беруться за цю справу, а потім раптом відмовляються. Ми зверталися на телебачення, у різні програми і ток-шоу. Записали, розпитали, а згодом відповіли: «друга сторона відмовилася працювати». Про що мовчить ця «друга сторона» — і досі ніхто не знає.

Тетяна ВЕРБИЦЬКА