Ми, цілком природно, захотіли стати незалежною країною на початку 90-х. Бо незалежність розуміли, як можливість долучитись до цивілізованих євро­пейських країн. Але щось пішло не так.

Навчений радянською владою народ за звичкою чекав, що за нього хтось все вирішить. Знайшлись люди, порішали на всіх рівнях… Словом, найпотужніші підприємства, прибуткові виробництва, енергетична галузь, ласі шматки землі шляхом протекції безконтрольної влади фактично за копійки перейшли у приватні руки. І враз суспільство поділилося на багатих і бідних. Багаті за цих тридцять років стали дуже багатими. Середняки, котрі продовжували чекати, що за них все вирішать, стали бідними, а бідні, хто вижив, стали злидарями.

Потужна країна з однією з найсильніших економік у Схід­ній Європі опустилася до рівня малорозвинутих африканських держав. Ми стали споживачами світового сміття. Одягаємось переважно в секонд-хенд. Їздимо на убитих євробляхах, що димлять, наче керогази. Купуємо беушні побутові прилади… Досі ще не вщухли розмови про можливість захоронення у Чорнобильській зоні світових ядерних відходів. І не виключено, що заради власної вигоди якийсь цинічний подонок з печаткою, під час якогось чергового карантину секретно підпише з кимось і такий договір.

Бо, на жаль, зараз на людей в Україні почали дивитися як на біомасу, з якої можна «вижати бабки» за газ, за електрику, за продукти, за медичну допомогу. Ми стали дешевою робочою силою у себе на Батьківщині та для всього світу. А тепер, завдяки цьому коронавірусу, ми дізналися, що наші жінки змушені масово займатися сурогатним материнством. Лише одна київська клініка за два місяці постачає до США, Англії, Німеччини, Китаю біль­ше сотні немовлят.

Бо там виносити комусь дитину коштує 100 тисяч доларів, а наші жінки погоджуються на сурогатне материнство за вдвічі менші гроші, більшу частину з яких забирає клініка.

У столиці таких закладів 5, а скільки їх по всій Україні? За неофіційними даними, щороку українки народжують на продаж майже п’ять тисяч немовлят. Звісно, не від хорошого життя, бо яка мама захоче продати комусь свою дитину. До речі, у багатьох цивілізованих країнах сурогатне материнство заборонено законом. У нас можна. І секстуризмом займатись можна, і навіть заразити майже чотири тисячі медичних працівників Ковідом-19 теж можна.

З українцями можна робити все, що захочеться олігархам, бо вони не впливають ні на що в своїй державі. Вони і досі продовжують чекати, що за них хтось все вирішить. Не вирішать…

У нас справедливо виписані закони, але вони досі не для всіх. У нас подвійні стандарти та брехня стали, по суті, державною політикою. Ви ж подивіться – спочатку іде брехня, а вже за нею іде чиновник. Ми не те що говоримо про це в кожному номері нашої газети, ми криком кричимо. Але чомусь багато українців вважає, що це їх не стосується і не торкнеться. Торкнеться. Уже сотні раніше успішних і впливових людей за ці роки опинялися в ролі «жертв режиму» і приходили в редакцію скаржитись на своїх же колег-службовців. Навіть якщо ви поїдете на заробітки в світи, ваші рідні тут залишаться. І так само ваші сестри чи доньки виношуватимуть і продаватимуть немовлят за кордон. Так само ваші старі батьки виживатимуть на злиденну пенсію і помирати без медичної допомоги, так само ваших близьких труїтимуть неякісними продуктами.

А прірва між бід­ними та багатими ставатиме ще біль­шою. І перспектива повернутися у свою рідну країну буде ще туманнішою, ніж зараз, під час карантину. І вам доведеться не 50 доларів платити на пропускному пун­кті, а 5000. Бо невідомо, яка це незабаром може бути країна і які тут можуть бути порядки, якщо ми й далі чекатимемо, що за нас хтось вирішить.

У Східній Європі лише чехи масово не розбіглися на закордонні заробітки. Бо там при Вацлаві Гавелу завдяки свідомості більшої частини населення розігнали комуністично-кагебістську верхівку влади. Не дали їм розграбувати успішні підприємства, залишили 51% акцій за державою у всіх надприбуткових виробництвах. Вчасно запустили інвесторів.

Так вимагав народ, і владі нічого не залишалось, як виконувати його волю. Громадянське суспільство починається з елементарного щоденного наведення порядку в своїй країні. І тут не має значення — велика чи мала несправедливість по відношенню до людей. Головне, щоб народ не пропустив жодної несправедливості.

Кілька років тому в Ізраїлі без попередження підняли ціну на соціальний сирок. У перерахунку на наші гроші — приблизно на 7 копійок за 200 грамів. І все суспільство піднялося на протест. Ціну повернули стару і вчергове зробили висновок, що народ – це сила, яка вимагає і контролює владу. А хіба ми вже такі безталанні, що мовчки спостерігаємо, як всі кому не лінь нишпорять у наших кишенях. Викрадають наші гроші з банківських рахунків, крадуть землю, відбирають бізнес, розводять з квартирами у новобудах, знецінюють національну валюту, змушують нас працювати за копійки, наших жінок – виношувати дітей на продаж.

В Україні є все для того, щоб ми були успішною країною із заможними свідомими громадянами. У нас тільки не було ніколи чесної влади. І не буде, якщо ми й надалі вважатимемо, що нас це не стосується і що хтось зробить за нас.