«Три ворожки сказали, що Артура жорстоко вбили!» — запевняють вони.

Наша газета вже висві  тлювала трагічний інцидент, який стався з 21-річним строковиком Артуром Тронцом із села Флоріанівка Козятинського району. Через карантин звільненого в запас військового, який від­служив в армії, мали б передати особисто у руки батькам. Однак у Калинівському арсеналі цього не зробили. Доручили від­везти машиною іншому військовому з частини, але Сергій Цимбалюк не довіз.

Із 7 квітня хлопець значився як зниклий безвісти. В результаті через тиждень його знайшли мертвим у райцентрі, за 20 км від дому, в ставку. Зникли гроші, деякі документи. Родичі зниклого у розпачі, вже пройшло 40 днів після загибелі Артура, але вони до цих пір не знають причину смерті, нарікають на слідство і впевнені, що сталось вбивство! Саме тому через нашу газету вимагають ексгумацію тіла!

– Артур працював колійником на залізниці, коли отримав повістку до армії. Пройшов медичну комісію, учебку в Десні. Звідти його відправили до військової частини А 1119, яка дислокується у Калинівці. Оскільки кілька років тому тут були вибухи боєприпасів, брат вантажив у вагони снаряди, які вже не можна було вивезти і їх підривали на території. Тоді охороняв їх по периметру. На початку квітня настав момент демобілізації. Але в країні був запроваджений карантин, і доїхати громадським транспортом додому було неможливо, — каже Юрій Шамрай, рідний брат загиблого. – Ми були готові самотужки забрати військового, але у частині нам відмовили. Доручили це сержанту-контрактнику, той знайшов автомобіль, домовився із водієм. 7 квітня Артур востаннє зателефонував й повідомив, що скоро буде.

Їхати 60 кілометрів. Але ні того, ні наступного дня брат не повернувся, а на дзвінки не відповідав. Натомість контрактник, який мав його передати нам, привіз лише сумку Артура. Майже тиждень знадобилось, аби знайти нашого родича. Тіло витягнули водолази із водойми у місті Козятин, хоча до цього часу шукали в тому місці — і нічого не було. Тобто тіло підкинули! Слідчі мотивують, що Артур напився і не розрахував сили або ж просто міг скоїти суїцид. Брата навіть не хотіли відспівувати з клеймом самогубці, приїхав священник із іншого населеного пункту, бо зрозумів, що тут щось не так. У суботу було 40 днів, як Артур загинув. Контрактник, який супроводжував брата, перебуває у статусі свідка, хоча нам командир казав, що під вартою. Він не відсторонений, відбуває карантин у частині, заступає у наряди.

На наші прохання перевірити його на детектор брехні відмовляється. Сержант має погану репутацію, бо його звільнили з по­ліції. Правоохоронні органи за ці 40 днів не зробили абсолютно нічого. Всі показання Цимбалюка Сергія та Ігоря Майбродського (таксиста, який віз брата) не співпадають і написані дуже дивно. Висновків експертизи досі нема. Ходили до трьох ворожок, і кожна сказала – Артура вбили. а перед тим вибивали код зарплатної картки та з частини. Злочин скоювали двоє осіб, один русявий, другий чорнявий, ще один свідок — жінка. Мені брат сниться через ніч, він постійно плаче й каже, що йому важко…

У поліції за фактом загибелі демобілізованого відкрито провадження — за ст. 115 ККУ умисне вбивство, позначка «нещасний випадок». Там пояснили – чекають результатів судово-медичної експертизи.

Правозахисник Олег Веремієнко радить рідним солдата не опускати рук та відстоювати правду до кінця.

«Рідним загиблого строковика раджу насамперед написати заяву до поліції, де матері, яку повинні визнати потерпілою, запросити доступ до ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, де будуть повністю фото з місця подій. Все це слід відзняти на телефон чи фотоапарат.

Якщо ж отримають відмову – подавати клопотання до суду. Крім того, у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є стаття 2 «Право на життя». Вона гарантує захист права кожного на життя законом. Це означає, що держава повинна вживати відповідні заходи для захисту життя тих, хто знаходиться під юрисдикцією держави. Саме тому рідні можуть звернутись навіть до Європейського суду й вимагати від держави виплати моральної та матеріальної компенсації за те, що не розслідували загибель демобілізованого».

Віталіна Володимирова