Пишу усім і для всіх, бо вже не можу вгамувати біль, котрий, немов злий пес, рветься з мене в різні боки. Але я терплю, не здаюсь.

Кажуть, добре, коли ти виходиш заміж за багатого? Звичайно, добре, всі думають, що відразу стануть себе почувати «в шоколаді». Але спустіться з небес, бо це зовсім не так.

Зараз мені 45, і я пишу цей лист із зламаною ногою. Так, вже три місці лежу у ліжку після жахливої аварії – мене випадково збив п`яний водій. І от що я хочу розповісти. У 16 я мала безліч кавалерів, але закохалася в молодого військового. Ми зустрічалися біль­ше 4 років, це була справжня любов. Та моя мама і старша сестра тлумачили мені, що толку з цих стосунків не буде, бо він не зможе заробляти великих грошей та забезпечувати сім’ю. Микола також був із характером. Тому після моїх сварок та скандалів поїхав на службу в Росію та там і залишився. Створив свою сім`ю та вже має двох доньок.

За 30 років розлуки ми двічі бачилися в номері готелю, але на цьому було все. Після його від`їзду я швидко вийшла заміж за того, за кого батьки спровадили. Казали, що Са­шко – син багатих, отож і сам буде багатий, і ти будеш в достатку жити. І що я маю зараз? Вийшла заміж та прожила з ним 24 роки. Спочатку ми жили в його батьків, і він осипав мене гарними подарунками. Казав, що любить і буде берегти від всього зла. Потім почав гуляти і зробив дитину на стороні. Я не дивувалася, адже між нами ніякої любові не було, ми жили немов чужі під одним дахом.

З роками він став скупішим, хоча мав землі та магазин, шкодував мені купити кофтинку на свято. Дітей він не хотів. Та я це все пропускала крізь вуха, адже згадувала мамині слова, що потрібно шанувати гроші та статки для блага майбутньої сім`ї. З часом він почав мене бити і взагалі не випускати з будинку, лише на город або в садочок. Я звикла до цього, та якось так і жила. От вже прожили ми 22 роки. В нього були молоді коханки та великі гроші, а я так і відчувала себе наймичкою в чужому домі.

Душа боліла, хоч і була немолода. Та він ще й заявив, що в мене немає від нього дітей, тому в принципі я йому не потрібна, і прогнав мене з будинку, як непотрібне цуценя. Зараз я працюю на заводі та проживаю в старенькій хатині своєї мами. Потрохи вже почала робити там ремонт та приводити в порядок подвір`я, але от нещасна аварія, – і я лежу в ліжку. В мене немає дітей, які б могли за мною доглянути, та чоловіка, який би міг підтримати. Бо мій колишній «агроолігарх» відвернувся від мене, хоч я з ним і прожила пів життя.

Не знаю, чи це диво, але випадково в гості до родичів приїхав Микола – моє перше кохання. Зараз він у мене вже третій місць. Допомагає та регулярно привозить до мене лікаря. Зовсім недавно він став генералом, але мені вже не важливий ні його статус, ні гроші. Я зрозуміла, яка це все дурня. Тож, дівчата, не виходьте заміж без кохання, жодні золоті гори того не коштують, що може дати лиш проста любов.

З відкритою душею до відкритих людей –
постійна читачка Оксана