Мій тато – музикант, його знає, без перебільшення, тисяча людей, тому ось так написати в газету і винести на загал не лише своє особисте, але й мамине і татове, мені було не просто. Я довго думала, але наважилася. Нехай його друзі і армія шанувальників почитає і, можливо, дасть нам спокій.
З дитинства пам’ятаю тата п’яним. Кафе-бари-ресторани, весілля та інші банкети – це не лише його робота, це стиль життя. Гучні компанії, він зі всіма чаркувався, боявся відмовити, щоб не образити. Він міг випити багато і ніколи не знав міри. Додому приїжджав на таксі, і «показові виступи» продовжувалися вже для мене з мамою. Часто це закінчувалося приїздом «швидкої», я викликала, як тільки у мами з’являлася кров. Так, він її бив, жорстоко… Але вона ніколи нікому не жалілася, забороняла мені звертатися в поліцію і до медиків, щоб ніхто з сусідів ні про що не здогадався, бо ж у тата «репутація»… Боже збав було, щоб зруйнувався образ крутого мачо. Але ніхто не знав і не хотів знати, що стоїть за цим «мачо».
А ще він гуляв, мав багато жінок, короткі і не дуже романи. Знаю, що у мене є ще брати і сестри, але тато нас ніколи не познайомить, бо це означало б визнати провину, зізнатися мамі, що він бабій. Впевнена, що мама знає… Так, у нас все життя фальш, і все заради «репутації»…
Мені подруги заздрять, що у мене тато такий «класний». Я мовчу, бо не маю права розказати, який він насправді. Друзі, які знають трохи більше, заспокоюють, що це все заради мого достатку. А де той достаток?! Тато або в карти все програє, або бере кредит на запис нової пісні, на концерти, гастролі… Добре, що мама гарно шиє і має витончений смак, то увесь гардероб нашої «зірки» — це її рук справа. А от я не хочу ходити у сукенках, блузах та спідничках. Замовила брендові джинси та кросівки в Інтернеті, попросила в тата гроші, а він вивернув пусті кишені… І так завжди… Готова йти на роботу – однокласниці морозиво продають, листівки з оголошеннями розносять і непогано заробляють. Але мені не можна, бо ж як це – донька такої «цяці» буде на вулиці підзаробляти, що ж про тата подумають… Втомилася вже від такого життя, не хочу більше жити в тіні зіркового батька, не хочу навіть його прізвище носити…
Єдина людина, яка мене зрозуміла, це мамина сестра. Вона все життя жаліла маму, що та вийшла заміж за музиканта. І мене пожаліла. Я покинула рідне місто і приїхала до неї у Вінницю. Батьки не особливо й протистояли. Татові, напевно, все одно, він і не помітив моєї відсутності. А мама уся в клопотах та вирішенні татових проблем, їй просто не до мене. Тут, у Вінниці, мене ніхто не знає і я вільно влаштувалася офіціанткою у вуличному кафе. Мені тут так спокійно, не хочу повертатися додому. Якщо тітка дозволить, то переведуся сюди у школу і почну нове життя, без «зіркового» шлейфу. Тим паче Вінниця мені дуже подобається, тут такі гарні місцини і цікаві люди!
Альона,
тепер вінничанка
