Сьогодні, в одному конверті, пошта мені принесла дві відписки за підписом начальника Ямпільської поліції пана Марченка і… постанову слідчого про закриття кримінального провадження проти пані Кінзерської за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.171 КК України (перешкоджання журналістській діяльності). Таким чином ця жалюгідна, жадібна поліція на мені зекономила на один цілий конверт.

Повний текст постанови слідчого публікую нижче.

Журналісти, дивіться. Читайте її. І не будьте байдужими. Бо завтра так само розтопчуть вас, як розтоптали мене сьогодні – вашого колегу.

Суть цього п’ятисторінкового цинічного документу зводиться до того, що на момент конфлікту (нападу на мене) пані Кінзерської, на засіданні президії Ямпільської районної ради, в кабінеті голови районної ради, ніхто не знав, що я журналіст. Ви чуєте?!.. Вони не знали, що я журналіст, біографії моєї ні на виборчих листівках, ні в Ямпільській райраді, в якій я депутат, – не читали. Були переконані, що я просто Вася безправний, у якого можна фотоапарат забирати і поводитися з ним так, щоб він мордою (об’єктивом) вниз перевернувся і перестав діяти (дихати) назавжди.

Слідчий закрив це кримінальне провадження, бо, за його твердженням… “на момент огляду будь-яких документів на підтвердження статусу журналіста, окрім паспорта громадянина України, Кізка В.В. не мав”, “відповідно до листа головного редактора “Редакційної газети “33-й канал” м.Вінниця за вихідним листом №50 від 19.12.2019 підтверджено відомості щодо наявності у Кізки В.В. статусу журналіста як позаштатного кореспондента підтверджено редакцією газети “33 канал”, проте на запит слідчого відомостей про виконання конкретного редакційного завдання станом на 04.12.2019 не надано, що свідчить про його відсутність”, “Кізка В.В. почав сперечатись з присутніми, вказуючи що він є журналістом, однак на запитання про наявність у нього посвідчення чи інших документів нічого не надав”, “також він зазначив, що він є журналістом, однак на той час при собі не мав жодних підтверджуючих те документів, розпізнавальних знаків та відповідного редакційного завдання”.

Шановні колеги-журналісти, ви чудово знаєте, що “розпізнавальних знаків” для визначення статусу журналіста не передбачено законом, що журналіст не зобов’язаний нікому “відчитуватися” про своє редакційне КОНКРЕТНЕ завдання, за законом не зобов’язаний і в першу чергу – звітувати нападникам та іншим злочинцям. Ви чудово знаєте, що не існує ніде в світі “Редакційної газети” 33-й канал” і відповідно – головного редактора такого неіснуючого видання. Ви розумієте, що будь-який слідчий, який виносить таку важливу постанову – мав би хоч раз її перечитати, подумати що він пише, які ребуси, анекдоти?.. Тепер, не виключено, що цей слідчий сам носитиме прізвисько “Редакційна газета” до кінця свого життя. Принаймні я його так називатиму. Я б на місці газети “33-й канал” негайно подав його до суду, за образу ділової репутації і в суді навчив би його тому, як насправді називається видання, котре він називає “Редакційна газета…”.

В цім кримінальнім провадженні є посвідчення №42, дійсне до 31.12.2020р. за підписом головного редактора газети “33-й канал” А.П.Жучинського. Процитую повний його текст: “Посвідчення №42. Видане Заслуженому журналісту України Кізці Василю Володимировичу в тому, що він працює позаштатним кореспондентом газети “33-й канал” і виконує редакційні завдання. Посвідчення дійсне при пред’явленні паспорта до 31.12.2020р.”. Все. Яке саме редакційне завдання і в який історичний момент – звітувати, за законом, журналіст не має ні перед районною райрадівською аристократією, ні перед слідчим, ні перед начальником поліції.

Якщо б було  по-іншому – то це був би СРСР, КДБ і психушки. Нам таке потрібно?

Статус журналіста визначено Законом “Про пресу” чітко і ясно. В ньому про обов’язковість звітування перед будь ким про конкретне редакційне завдання, зокрема, в райраді – абсолютно нічого не сказано. Це видумка правоохоронця! Слідчий забув, що вимагати в журналіста те, що не передбачено законом – важкий злочин. Я не раб районного начальства і не підзвітний йому, я журналіст, людина творчої професії. Але це слідчий не визнає категорично. Він прагне, щоб я, журналіст, ніс на собі якісь розпізнавальні знаки, показував кожному довбню своє “конкретне редакційне завдання”. Друзі, це ГУЛАГ. Це просто ГУЛАГ, я не розумію, як молода людина, яка вчилася в школі незалежної України (Великокісницькій), після розвалу СРСР, може бути такою? Як?!..

Та й навіщо будь-які посвідчення Заслуженого журналіста, члена НСЖУ, редакційне посвідчення, якщо в Ямпільській райраді з 2004 року і по даний час я акредитований як журналіст газети “33-й канал”!.. Райрада визнала мене журналістом ще в 2004 році і це визнання не відмінила – не позбавила мене акредитації! Ні газета, ні я цю акредитацію, яку я маю за рішенням суду,  ніхто не відкликав. А райрада її просто так скасувати не має права! Або знехтувати нею. Свідок – голова райради С.Гаджук, свідок заступник керівника апарату І.Савицька найперше мали би знати, що перед ними – законний акредитований журналіст, і сказати про це депутату Кінзерській і слідчому панові Медвідю, в якого в справі є це рішення суду про акредитацію мою в Ямпільській райраді. (До речі, я це судове рішення, про мою акредитацію в райраді зараз публікую тут для ознайомлення з ним не лише цього дивного слідчого, а й всієї організованої злочинності і корупції Ямпільського району). Але ні свідок пан Гаджук, ні пан слідчий і слова не сказали про цей важливий, визначальний документ, який у даному разі фіксує мій статус журналіста в органі місцевого самоврядування. А я ж їм заявляв з перших хвилин нападу на мене нападниці!

За законом я як журналіст маю право на зброю. Вона у мене є – “Форт-17”. Вже багато років. Зареєстрована законно. Свідок – начальник Ямпільського райвідділу поліції пан Ярослав Марченко мав би про це знати і сказати всім, у тому числі і слідчому. Якщо я маю зареєстровану законно зброю і по даний час як ЖУРНАЛІСТ, то я і є ЖУРНАЛІСТОМ. Інакше б він пан Марченко – син колишнього ідеолога Ямпільського райкому компартії, прислав би до мене вмить групу захоплення з автоматами і кулеметами і вони б мою зброю вилучили, можливо, разом із моїм життям, якби вона була незаконно зареєстрованою на мене, як на ЖУРНАЛІСТА.

У них, як ви знаєте, є зараз єдиний шанс обеззброїти мене, як журналіста – зробити все, щоб я не пройшов медкомісію на чергове трирічне продовження терміну зберігання цієї зброї. Вже майже місяць я не можу пройти медкомісію в Ямпільській ЦРЛ. На порушення законодавства мені не дають довідку, що я там не стояв ніколи, не стою на наркологічному і психіатричному обліку. А без такої довідки мене не приймає на медкомісію ніяка інша лікарня. Вони штучно роблять мене порушником законодавства про зброю з далекосяжною метою. Я це чудово розумію.

Отак травлять журналіста на периферії. Не мовчіть, колеги-журналісти. Всі, не лише газети “33-й канал”. Захистіть нашу професію. Повставайте проти цього дикого свавілля, не бійтеся наволочі, не потурайте їй.

Бо якщо йти за логікою цієї ухвали, то такий небезпечний прецедент може бути засвоєним суспільством, як запрошення злочинців бити ВСІХ журналістів, ламати їх камери тільки тому, що вони, журналісти, не носять “розпізнавальних знаків”, не показують “конкретних редакційних завдань” організованій злочинності і корупції. А це – смерть журналістики і демократичної держави.

171 стаття КК (про перешкоджання в журналістській діяльності) має діяти повсюдно і в Ямпільськім районі зокрема!

Василь Кізка,
Заслужений журналіст України,
член Національної спілки журналістів України,
позаштатний кореспондент газети “33-й канал”,
депутат Ямпільської районної ради Вінницької області.

Від редакції: просимо вважати дане звернення офіційним запитом редакції газети «33-й канал» до обласного прокурора та начальника обласної поліції. Підтверджуємо, що наш позаштатний кореспондент, заслужений журналіст України – є зокрема, акредитованим журналістом при Ямпільській районній раді з 2004 року, і ми вимагаємо захисту його прав.