Військові медики — особливі люди. Вони без вагань рятують життя під кулями та вибухами. Нехтують власними потребами задля допомоги іншим. Їх називають гвардійськими янголами в білих халатах. Бо оберігають військовослужбовців, дбають про їхнє здоров’я. Напередодні Дня медичного працівника медик військової частини 3028 Західного оперативно-територіального об’єднання старшина Тарас Яцишен поділився власною історією з життя.
У сім’ї Тараса Яцишена династія фельдшерів уміло поєдналася з військовою справою. Ще змалечку чоловік мріяв допомагати людям, наслідуючи приклад бабусі та матері. І вже в 2010 році Тарас закінчив Могилів-Подільський медичний коледж, після чого декілька місяців пропрацював місцевим фельдшером. Але у нього була ще одна мрія – стати військовим, прикладом якої є рідний брат-офіцер. І вже 10 років як гвардієць проходить службу у військові частині 3028 на посаді фельдшера та лікує бійців Нацгвардії.
«Я хотів допомагати людям, а також захищати рідну землю і тому вирішив об’єднати дві мрії та стати військовим медиком в Калинівському полку, – згадує Тарас. – По закінченню коледжу я дізнався про військову частину 3028, і що там є вакантні посади фельдшерів, спробував і вийшло. Як я вже казав, головне для мене – це допомагати та лікувати, але я ніколи не забуду 2014 рік, коли почались бойові дії на сході нашої держави».
Так сталося, що у 2014 році разом зі своєю ротою вирушив на схід. Брав участь в боях за Семенівку, Красний Лиман, Дебальцеве, Мар’їнку і багатьох інших операціях. Тому його шлях, як фельдшера був не простий, але він цього хотів – просто допомагати людям та захищати Батьківщину.
«Коли рятуєш життя бійцю в бою, розумієш, що право на помилку не маєш і робиш усе для того, аби його врятувати», – каже нацгвардієць.
Тарас Яцишен розповідає, що найбільше запам’яталося, коли проходив бій під Семенівкою. Саме тоді відбулося перше зіткнення з бойовиками, що понесло за собою бойові втрати (загинув боєць Калинівського полку прапорщик Віктор Долінський) та поранення бійців.
– Із-під обстрілів нам передавали поранених, і ми їх рятували, – згадує Тарас Яцишен. – В одного військовослужбовця ЗСУ було багато кульових поранень, і нам прийшлось дати йому знеболююче, і через деякий час він навіть попросив закурити (посміхається – авт.). Було дуже приємно, коли ми зустрілися з ним після лікування, він подарував мені від імені усіх поранених ніж «Мультитул», і подякував. В такі моменти ти розумієш, що рятувати життя – це твоє завдання».
Як згадує нацгвардієць, на той час було дуже важко із медичним забезпеченням та медичною технікою, у порівняні з 2020 роком.
«У нас були гумові джгути та автобуси «ПАЗіки» на яких ми перевозили поранених, – згадує гвардієць. – Знання та вміння використовували лише з першої медичної допомоги. А вже потім, волонтери почали нас навчати тактичної медицини та передавати медичне обладнання й ліки. Радує, що з того часу на краще змінилось, як забезпечення, так і навчання.
Бути медиком – це найскладніша і найвідповідальніша робота. Вона вимагає бути сильним, сміливим та вміти робити складні рішення.
Тому дякуємо Вам за врятовані життя та недоспані ночі. Зі святом!
Микола Коваль
