Політичне літо тільки починається. Спека чекає вінничан: будуть ще гучні компромати, брудна «чорнуха» … Вінниця в очікуванні опозиційного лідера. Хто восени піде в мери? Поки інтрига. Тим часом депутат Вінницької міськ­ради двох скликань Сергій Кармаліта записує відеоблог про ігри у місцевій владі і про «вінницьку націю». Досить сміливо і відверто.

А недавно про Кармаліту згадали в… шоу-бізнесі. Він­ничанка Оля Полякова розповіла, як у 17 років її побили через колишнього молодого чоловіка: «Сьогодні ця людина — політик. Він не дуже відомий по­літик, він з Він­ниці». У місцевих медіа відразу ж почали писати про Сергія Кармаліту.

Про те, звідки «ростуть ноги» у скандалі з Олею Поляковою, по чому продавали сотку в міськраді на початку 2000-х, про закони «асфальтної буржуазії» у Вінниці — про це і не тільки в ексклюзивному інтерв’ю для «33-го каналу» з Сергієм Кармалітою.

Моє завдання — пояснити вінничанам, що Гройсмана і Моргунова боятися не треба. Їх план всемогутньої влади провалюється…

– Який же був ляпас з їхнього боку, що Вас так боляче вдарив?

– Не скажу. Але він був сильний. Навіть якщо підставлю другу щоку, то вони так отримають… Але мене вже не зупинити — вони перейшли рубікон.

– Оля Полякова. Якою була Ваша реакція на її спогади про шрам?

– По-перше, Оля Полякова сказала про якогось «невідомого політика з Вінниці». Тому, коли вона сказала, що її бив політик, ні я, ні моя сім’я ніяк не відреагували. Але коли сайти-одноденки, а це медіа, які у нас не можна подати в суд, почали писати про це і про Кармаліту, то здогадалися, звідки «ноги ростуть».

– Не всі одноденки — писали і газети…

– А чия газета? Всі знають про політичну неприязнь один до одного між мною і Володимиром Гройсманом. Не секрет, що одна з вінницьких газет є власністю одного з чиновників з його оточення. А враховуючи, що останні два місяці починали розкривати різні махінації місцевих так званих «можновладців», то відповідно я став неугодним. А у них специфіка роботи тільки одна: вони повинні людину висміяти, очорнити, створити з неї смішного коміка, а ще додати: «А він же ще бандит з 90-х, хуліган…». Це їх стандартний мікс. На більше не здатні. Я давно їх знаю, довгі роки. І теж пам’ятаю, з чого вони починали…

– І все ж, Ви любили Олю Полякову?

– Це для мене складне запитання. Мені приписують, що було/не було 26 років тому. Це давно в минулому. Я перегорнув цю сторінку.

– Ви заявляєте про те, що знову йдете на вибори. На мера Вінниці?

– Чи піду я в мери або в депутати — не скажу. Однозначно я буду займатися політикою. Остаточно вирішив.

– Стільки років мовчали, а тепер Вам 50 років і визріли на «бій-реванш»?

– Побічно я завжди був в політиці. Просто в 2010 році, коли Гройсман став мером, він вирішив політично мене знищити. Але в 2015 році я балотувався, точніше, пробував. Мене «збили» вночі за дві години до того моменту, коли я не міг перереєструватися від іншої партії. Я був у списку БПП…

Ці хлопці діють як наперсточники: спочатку заманюють до себе, дають шанс за щось вчепитися, а потім «збривають». Всі дивуються, чому саме зараз це почалося? Це триває вже п’ять років, коли я сказав: «Хлопці, ви — сила. Я з вами воювати не збираюся. Знаю, на що ви здатні, на які підлості. З вами більше нікуди не піду. Я піду паралельним шляхом». Можливо, і не почав би з ними горщики бити до кінця, але перший обрушили вони…

– Сергію Володимировичу, Ви і в 2010 році не пройшли до міськради…

– Я знаю, що переміг на окрузі, але вночі був перерахунок голосів. За тиждень до виборів, за опитуваннями, у мене відрив йшов 3:1. Знав, що щось зроблять, але думав, що 3:2, але я все одно тоді повинен перемогти. Але те, що зроблять таке!

За руку не зловив. Яким чином зробили такий відрив, не знаю. Але варіантів у них багато. Переміг тоді Павло Яблонський — ліпший друг і компаньйон Гройсмана. А зараз він секретар міськради.

50 млн доларів за 25 гектарів психлікарні

– А як Ви опинилися у по­літиці? Коли і навіщо?

– У 2000 році потрапив у компанію цікавих людей, місцевих керівників. Спілкувалися про різне, і мені сказали, що з моїм темпераментом треба йти на вибори. «Серьожа Щетинін може, а ти будеш анти-Щетинін. Подивишся, у тебе вийде… » Проходить час, і один з них дзвонить: «Ось тобі начальник штабу, а ось тобі округ, причому, там, де ти живеш». І так почав працювати на окрузі. Пройшов до міськради: набрав більше, ніж всі конкуренти, разом узяті.

– Чим купили електорат?

– Не купив — ходив і спілкувався. Я говорив людям чесно: це я можу зробити, а це ні.

– Навіщо йти до міськради? Зарплати у депутата міськради немає. Не заради ж статусу витрачають величезні гроші на вибори…

– На самому початку, коли став депутатом, один наш відомий депутат запропонував: «Тебе новий мер Домбровський кличе в більшість». Я відмовився. Увійшов в опозиційну депутатську групу «Наше місто». Працювали досить продуктивно: близько 20 адмінпротоколів про корупцію чиновників міськвиконкому, не раз ловили за правопорушення архітектора міста, заступника мера. Такого ніхто не робив раніше.

Можуть сказати, що Кармаліту ловили на тому, що він міг на підвищених тонах розмовляти на сесії або зірвати її. Але про те, що Кармаліта за два скликання був помічений хоч в одному земельному скандалі, такого сказати не можна. Рукописи не горять, як і підписи на рішеннях сесії міськради. Там все можна простежити, хто відрубав, а потім продав і, як барига, нажився.

– Ціна питання за правильне голосування — скільки Вам пропонували?

– Мені нерозумно пропонувати гроші, тому що я не бідна людина. І я ж принциповий.

– Пам’ятаю, коли Вас у наручниках і з мішком на голові вели в суд із СІЗО…

– Всі знають, чому це було. Мені запропонували проголосувати за 32 гектари землі, знову ж відомий депутат…

До міськради, як «кота в мішку», притягли Тимофія Гіренка. Домбровський представив його: «Знайомтеся, він хоче побудувати мікрорайон у Вінниці». Та на здоров’я! Нехай робить, але коли нам сказали, що безкоштовно ми повинні віддати міську землю… Причому, забрати ту, де парк для душевнохворих людей — у психлікарні імені Ющенка. Я тоді закликав не голосувати, і питання зняли з порядку денного. Після цього зі мною просив поговорити губернатор… Навіть суму назвали — 2000 доларів за сотку. Це мені так запропонували взяти участь у «передачі» землі, потім продавали вже дозволи будувати будинки, в залежності скільки під’їздів, квартир…

Йшлося про 25 гектарів — це 50 мільйонів доларів. Я відмовився. Пам’ятаю, що в той вечір пішов на футбол — «Нива» грала. Подзвонили і сказали, що тобі було б непогано на пару тижнів поїхати на море відпочивати. А вранці прийшли і забрали. І після в мішку возили, катали…

– Вас тоді звинувачували у вибухах у маршрутках…

– Взяли мене нібито за маршрутки, а потім крутили по бійці. Зауважте, за три дні зникли звинувачення про вибухи. Маршрутники самі сказали, що «Кармаліта ні при чому». Тоді почали крутити по бійці на «Курсалі», яка нібито була в 2000 році. Але якщо прочитати документи, то там охорона — співробітники «Титана» — говорять про те, що в міліції вибивали свідчення, що я там був.

Мішок на голові, щоб я не йшов у міськраду в 2002 році. Але тоді ЗМІ підняли резонанс, і мене змушені були відпустити. Так, я оголосив тоді ще голодування… Випустили…

– Навіщо був мішок?

– Не тільки мішок, мене ж ще били, влаштовували підступи з сусідами по камері. Мета була одна: я повинен був сказати, що винен у бійці. А потім судимість — на вибори не пустять… Крім цього, повинен був написати ще заяву про складання депутатських повноважень. Тоді міліцейське начальство запитав: «А якщо депутати не проголосують, щоб я пішов?» «Не переживай, все буде добре — тебе з депутатів виженуть».

– Ви були такі молоді і так успішні як бізнесмен…

– Так, я був молоде дарування. Ресторан «Онікс» у мене з’явився в 22 роки. А «Курсаль» — з 1995 року. Кінотеатр «Жовтень» — з 1998 року.

– А ще було будівництво на трамвайній зупинці біля Будинку офіцерів. Теж говорили, що Кармаліти. Але її знесли, а на тому місці магазин…

– Я був тоді депутатом, мені дали дозвіл на будівництво магазину — законно. Побудував фундамент, а тут вибори. У нас з Гройсманом проблема. Зробили так, що вибори я програв, і забрав магазин. Без згоди, без компенсації. Просто засипали землею.

– Ви ж могли подати в суд, домагатися справедливості, якщо було так законно…

– Скажу більше. У мене тоді був юрист, після цього він навіть юристом перестав бути. Це щоб ви зрозуміли, який був тиск. Тому я сказав, що вмію чекати. Ось я і дочекався. Те, що моє — будь-яким чином поверну.

– Крім грошей, на вибори йде багато нервів — компромати шукають на всю сім’ю. Ви готуєтеся до цього?

– Я готовий. Знаю, що вони будуть піднімати, вони працюють брудно.

«Він навіть Януковича обдурив!»

– У своїх відеоблогах розповіли історію, як Володимир Гройсман сів у крісло секретаря міськради…

– Його амбіції тоді були дуже вміло приховані. Поясню: потрібно було поставити тимчасову людину, а потім на вибори мера повинен був піти Дмитро Володимирович Дворкіс. Так ось, Гройсман повинен був притримати місце, погріти крісло. А вінничани мали зробити вибір.

– Судячи з результатів виборів, вінничан все влаштовувало…

– Звісно! Гройсман показав, що вміє користуватися бюджетними грошима і бюджетним піаром. Його першим рішенням було виділити 2 млн гривень на інформаційну підтримку. Він уміє захоплюватись… Як на мене, Дмитро Дворкіс не оцінив прудкого Гройсмана.

– Президентські вибори показали, що і Порошенко не оцінив?

– Так, виходить, всі його недооцінили. Він діє як колобок: від зайця втік, від вовка втік… Цікаво, коли він лисицю зустріне?

Він навіть Януковича обдурив!!! Це ж треба було додуматися пообіцяти Янику більшість у міськраді, щоб тільки Гройсмана не змусили вступити в Партію регіонів. В кінцевому підсумку, пройшло в міськраду чотири «регіонали», якщо я не помиляюся.

Всі чекали, що Володимир Борисович піде на вибори мера від «регіоналів», а він пішов від «Совісті України».

– Чому до сих пір не було сильних конкурентів у команди Гройсмана?

– Конкуренти — це ж не гриби, які виростуть. Повинен дозріти політичний момент, і вони з’являться. Зараз я поки не бачу реально розкручених опонентів.

Якби на останніх виборах опозиція об’єдналася, знайшли потрібне фінансування на передвиборну кампанію, то Сергій Моргунов, на мою думку, програв би. Тоді тільки в другому турі з маленьким відривом переміг Людмилу Щербаківську від «Батьківщини». Так ще не збігалися зір­ки, як зараз кіль­кість людей, у яких «терпець увірвався» — з політики, з біз­несу… Дуже цікаві вибори нас чекають…

– Ви особисто часто спіл­кувалися з Гройсманом?

– Ми були в одній депутатській групі, сиділи три роки за однією депутатською пар­тою… До цього добре знав.

– У відеоблозі згадуєте про вінницький Майдан.

– Так, про те, як Гройсман з губернатором Мовчаном намагався вийти до мітингуючих, відео є. Як він не знав, як перевзутися. Порошенко показав хороший коридорчик, яким Гройсман швидко побіг…

– Ви розповідали, що до Вінниці привозили з Києва лікувати поранених «беркутівців».

– Я цього не засуджую. Я про інше: вінницькі активісти тримали зв’язок з земляками на київському Майдані. На жаль, були в команді Януковича ті, хто під час Революції гідності перевищував свої повноваження і допитував «з пристрастю» поранених активістів у лікарні. Тому активісти попросили земляків у Вінниці, щоб мер надіслав «швидкі», і наших вінницьких хлопців відвезли лікувати додому. Цю історію мені розповів один з лідерів Майдану. Так ось, він розповідав, що вони прийшли до Володимира Борисовича: «Не хочеш нічого робити, то хоч допоможи — відправ «швидкі» бригади за нашими до Києва». Відправив. Привезли поранених по той бік Майдану. Знову ж таки — я це чув, але не бачив. Але я вірю людині, яка мені розповіла.

– Сьогодні мер — Моргунов, він уже лідер вінничан…

– Ну, як він став лідером?.. Вони з Гройсманом не конкуренти — вони споріднені душі. Ми їх називали «асфальтна буржуазія». Вони заробили шалені гроші на базарах, навіть не вони, а їхні батьки на зборі грошей з асфальту — зі стихійних ринків.

– Тепер вони прогресивні керівники європейського міста…

– Це гарна маска, харизмою там і не пахне! Ні від одного, ні від іншого. Подивіться їхні виступи, коли вони були депутатами міськради. З ними працюють професіонали, які вчать правильно себе подавати. Це роль. Я здивований, що вони виявилися досить-таки прекрасними артистами. Володимиру Борисовичу можна сміливо в фільмі зніматися. У головній ролі.

– До речі, нічний клуб «Курсаль» – це Ваш?

– Я не приховую…

– Якою була реакція на відеоблог, де Ви розповідали про стриптиз, пільгові карточки на нього керівникам та приписування поширення там наркоти?

– Як почали на мене накидатися в Інтернеті, то моя дочка два тижні боялася Фейсбук відкрити. Думаю, коли третю частину блогу запущу, то будуть вже розповідати, що я маленьких дітей їв — на сніданок, обід і вечерю.

Пішли чутки, що наркотики в клубі. Я вирішив відразу звернутися в поліцію. Хороший знайомий відвів мене до начальника міської поліції. Той пообіцяв зайнятися проблемою. Зрозумійте мене, я ненавиджу наркотики, тому що наркота вбила двох моїх кращих друзів молодості, спортсменів. Тих, хто їх пробує, я шкодую, а тих, хто поширює, ненавиджу від душі… Ну, порадив начальнику поліції встановити вісім відеокамер. Проходить місяць, другий, а ніхто з поліції не приходить дивитися відео з камер. Познайомили мене вже з начальником поліції області. Нарешті ті хлопці спробували щось зробити. Але чутки ходили по всьому місту, що ходить наркота, а значить, може бути і в «Курсалі». Попросив свого начальника охорони власними силами знайти, хто поширює. Через 3 дні «взяли». Було велике здивування, що він діючий капітан поліції. Минуло два дні — і його відпустили…

«Друзям — все, ворогам — закон»

– Сергію Володимировичу, вибори-2020 року — це Ваша компенсація?

– Я хочу дати посил вінничанам, щоб вони перестали боятися цю п’ятнадцятирічну мафію, яка розбурхувала наше місто. А саме в цих всіх монополіях, які вони влаштували. Їх улюблене прислів’я: «Друзям — все, ворогам — закон». Вони розорили стількох людей — вони приватизували їх право на бізнес.

Я не хочу хвалити ні Дворкіса, ні Ваховського, не збираюся хвалити Домбровського, але я знаю точно, що при них завжди були чисті вулиці, вивозили сміття, ліхтарі світили… Ми не на конях в упряжках їздили, як нам зараз намагаються подати… Вони приписують собі всі заслуги, скоро будуть розповідати, що і «хрущовки» при них були побудовані.

Порівняйте, я наймаю собі додому домашню робітницю. Вона прибрала і потім розповідає мені, як вона за мої гроші якісно помила посуд, пропилососила. Вибачте, це я вже повинен оцінювати, як вона прибрала. Точно так само ми наймаємо керівництво міста. За наші гроші.

– Навіщо ворушите минуле, копаєте?

– Я ще копати не почав! Я їм скелети в шафі виверну. Це вони вже все викинули на мене і по колу ходять, топчуться…

– У вас сім’я, бізнес… Вам не вистачає тільки влади?

– Влада для мене не є самоціллю. Я хочу, щоб вінничани стали заможнішими. Я хочу зруйнувати монополію Гройсмана & Моргунова. Під­при­ємці самі нехай вирішують, хто яким бізнесом буде займатися. А не якийсь «добрий дядько» за наші гроші буде вказувати. Хочу справедливості. Крапка.

Оксана ПУСТОВІТ
Фото Андрія Кікотя