Це не про посилення захисту, не про права журналістів, не про державні гарантії незалежності медіа (в тому числі економічної незалежності!), не про відповідальність посадовців і політиків за тиск на журналістів. Це законопроект про захист влади від журналістів, про санкції, про контроль за поширенням інформації і думки.
Проект закону України № 2693 «По медіа», вперше оприлюднений наприкінці минулого року, викликав обурення з боку професійної спільноти. Національна спілка журналістів України, її обласні та регіональні організації, редакційні колективи і відомі журналісти у своїх заявах, виступах і під час обговорення документу звертали увагу на хибність самої ідеї встановити контроль над усім інформаційним простором шляхом прийняття закону.
Значна кількість критичних оцінок була достатньою для того, щоб зняти законопроект із розгляду. Проте парламент вирішив відправити документ на повторне перше читання (доопрацювання) до Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики.
Ознайомившись із оновленим текстом законопроекту напередодні його розгляду на засіданні Комітету 1 липня, Національна спілка журналістів України наголошує: законопроект у багатьох положеннях копіює значну кількість норм попередньої версії, яка викликала справедливу критику спільноти:
1. В тексті нового документу не враховано жодної з пропозицій, поданої НСЖУ після широких консультацій із регіональними журналістами і журналістськими колективами. Медіагалузь входить до трійки найбільш постраждалих (разом із туристичною сферою та авіаційним сполученням) від пандемії COVID-19. Тому, на наше переконання, владі варто було би зосередитися на підтримці медійників в ці складні часи, як це роблять зараз у більшості демократичних країн світу. Займатися посиленням регулювання медіа в час, коли в країні одні незалежні ЗМІ припиняють діяльність, а інші – скорочують обсяги і звільняють працівників, – це демонструвати абсолютну нечутливість влади до реальних потреб суспільства.
2. Автори проекту закону «Про медіа» пропонують скасувати низку інших законів, в тому числі – тих, які гарантують права журналістів чи забезпечують економічні засади діяльності медіа. В разі прийняття нового законопроекту втратять чинність такі закони, як «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформаційні агентства», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації». Нормам, які містяться в цих законах, не знайшлося місця в новому законопроекті, – а отже, в разі його прийняття права журналістів будуть значно звужені. Крім того, для регулювання сфери друкованих та онлайн-медіа вважаємо за необхідне підготувати окремий закон, з урахуванням особливостей діяльності цих видів медіа. До всього, діяльність друкованих ЗМІ та інформагентств в Україні уже врегульована, існує політично незалежний механізм їхньої реєстрації та можливість притягнення до відповідальності через суд.
3. У законопроекті збережено ідею встановлення мега-контролю над усіма медіа. Функцію регулятора пропонується покласти на Національну раду з питань телебачення і радіомовлення. Це політично заангажований орган, де половину складу призначають представники політичних партій Верховної Ради, а іншу половину – президент. В Нацраді немає жодного представника безпосередньо від медіа, журналістів чи захисника свободи слова. Тому вона більш зорієнтована на санкції проти ЗМІ, ніж на захист їх інтересів і розвиток ринку. Нацрада часто була тим батогом, який усі попередні влади використовували для тиску на телебачення і радіомовлення. А тепер цей “батіг” хочуть поширити на всі без винятку медіа. Це неприпустимо!
4. Однією з основних новацій законопроекту є впровадження регулювання діяльності інтернет-видань. І хоча в документі зазначається, що інтернет-видання можуть пройти добровільну реєстрацію, її відсутність не буде перешкодою для накладання санкцій із боку Нацради. Такий крок вважаємо абсолютно невиправданим. Легітимність Національної ради з питань телебачення і радіомовлення в регулюванні телерадіопростору визначається обмеженням частотного ресурсу, якого бракує всім охочим. В інтернеті місця вистачає всім. Головним арбітром роботи інтернет-медіа має бути читач. А для реагування на можливі порушення законодавства у держави є широкий арсенал юридичних механізмів – правоохоронних органів та судової системи. Водночас, медіа-регулятори інтернету в цивілізованих країнах якщо і виникають, то лише після широких суспільних дискусій та винятково на умовах політичної незалежності.
За свої потуги обмежити свободу слова колишній медійник та екс-міністр Володимир Бородянський вже отримав тавро «Ворог преси». Закликаємо народних депутатів не повторювати його помилок і не підтримувати законопроект, який містить загрози згортання свободи слова, посилення тиску і впровадження цензури з боку влади.
НСЖУ вимагає направити законопроект про медіа до Венеціанської комісії для аналізу на його відповідність європейським стандартам та зобов’язанням України перед Парламентською Асамблеєю Ради Європи.
НСЖУ готова сприяти аналізу законопроекту з боку визнаних міжнародних журналістських організацій. Ми готові направити його Представнику ОБСЄ з питань свободи медіа, до Міжнародної та Європейської федерацій журналістів для врахування їх експертної позиції.
Спілка журналістів, як найбільший об’єднаний голос журналістської спільноти України, очікує від Верховної Ради України і президента Зеленського законопроектів, спрямованих на посилення захисту прав журналістів. Нам потрібен омбудсмен, який захищатиме наші права, а не регулятор-цензор, який надсилатиме штрафи за критичні публікації.
Спілка журналістів залишається відкритою для співпраці і готова брати участь у вдосконаленні медійного законодавства, яке сприятиме розвитку медіа і утвердженню свободи слова в Україні.
Ми мріємо про Україну, вільну від цензури, із незалежними і сильними медіа, чесними журналістами, які розповідають людям правду.
Сергій ТОМІЛЕНКО,
Голова Національної спілки журналістів України
