В сквері ім. Гонгадзе щоразу застигає погляд на пам’ятникові. І така біль! І стільки думок!
Багато хто чув, як на “Свободі слова” у Савіка Шустера я запитувала ще Ірину Геращенко за тієї влади:
– Чому вже за Порошенка не покарані і не знайдені замовники!? Бо ж всі знають, що там є все : і “барижництво”, і “підстава», і “спецоперація з рукою Москви”. Зрештою, в кожного своя версія! Але висновок один – замовники на свободі! Досі!!!
Мало хто знає, що незадовго до вбивства, Георгій підробляв політтехнологом у Вінниці на виборах мера Ваховського. І, як ділились оперативники, саме з Вінниці розпочались його пошуки. Вони ж розповідали, що знайшли тут паспорт Георгія (залишив за борг, до повернення). А далі… досі шок від знайденого тіла, голови! Від повідомлень, що його вбили… високопосадовці міліції. І навіть генерал. Той що нині довічник, Пукач, мій земляк із сусіднього Білогірського району. На кавалерки до нас їздив! А потім його примітив генерал. І став він чоловіком доньки генерала. А далі і сам генералом! Але які завдання виконували генерали в нашій країні!
Мало хто висвітлює факт, що той генерал-батько застрелився, коли розкрили злочин Пукача і трьох його підлеглих.
Про те, як їздив у село вже з новою дружиною “генерал в бігах” відкрито гостювати у Хмільницькому районі Вінниччини, також нам розповідали читачі. І ми не раз про це писали. А потім надійшла команда. І Пукача «тіпа розшукали”…. Але скільки навколо цієї справи високих і сивочолих “гебістів” крутиться…
Всім відомо про ще одного генерала-вінничанина Джигу. Його приписали до цієї справи, бо випустив вперше арештованого Пукача… Він був “генерал-губернатором” Вінниччини. І я брала у нього інтерв’ю. Зрозуміло, що ставила і це запитання… Божився, що повірив колезі і не думав, що той міг організувати таке вбивство! Але давайте просто поставимо собі примітивне запитання:
– Для чого успішному генералу і зятю ще впливовішого генерала вбивати якогось журналіста Гонгадзе!? За що? Де тут мотив!? Значить був чийсь наказ! Ну це ж елементарно! Якщо Кучми, то чому він не поряд із Пукачем, а “рішає” долю України в тристоронній групі ще за часів Порошенка»? Якщо не він – тоді хто наказав і затіяв цю справу? І вона не лише про звіряче вбивство нашого колеги! Вона про те, що Кучмі, а значить Україні, організували такий “ігнор і санкції”, за яким Україна втратила більшу половину європейських і світових ринків. Знаємо, хто “зализав рани” Кучмі … і разом з тим зайняв швиденько ці ринки на мільярди…
А смерть Георгія не лише цвяшок залишила в моєму серці, але й першу сивину. Тоді ми, відчайдушно, першими серед українських газет, опублікували в “33-му” уривки із книги “Під диваном у Кучми.” І там якраз були рекомендації Президента “взяти за яйця цього Гонгадзе…” і ,здається, “завезти до кавказців… ” На другий день після публікації моєму колезі зателефонув родич і попередив, що до вечера в прокуратурі “вихлопочуть ордер на наш арешт”. Порадив підготуватись… Ось так я, зібравши теплі речі, просиділа до ранку із тим “клуночком”… Я досьогодні пам’ятаю той світанок! І рішення Європи “постійно моніторити свободу слова в Україні”. А для першопрохідців цієї свободи слова в Україні, тобто і мене, це означало – не прийдуть!
Переконана, що жахлива смерть Георгія залишила в серці кожного колеги і українця слід біди…
Ця згорьована мама Леся, що билась як риба об лід. Та так і померла не дізнавшись правди. Мирослава і двійко його осиротілих доньок у вимушеній еміграції… Нам усім тупо всунули версію, вигідну не народу України, а їм, невидимим кукловодам цієї трагедії! І ми проковтнули! І живуть усі, махнувши рукою, – хіба вперше чи востаннє – страшний злочин без кари!? Але велике зло – породжує ще більше! Тому запитання одне: що ТЕПЕР, кому, хто і що заважає реально розкрити цей злочин!?
Ну не вірю я, що Альоша (генерал-лейтенат Пукач) із сусідніх Жижниківців, що у Білогірському районі, Хмельницької області, а я сходила там не один двір, так “заклявся” на Гонгадзе, що переслідував, а потім убив його… і зрештою, що ж це за країна така, де вбивцями стають генерали, а Президенти замовниками? А якщо ні – то чому не відстоюють свою честь і не знаходять реальних убивць?
Вічна пам’ять Георгію і його мамі Лесі! Щирі співчуття Мирославі і донькам, всім хто знав його. Для української журналістики це велика втрата! Але він загинув, щоб врятувати нас, перших незалежних журналістів України.
