Як застереження іншим та лікарям ми наводимо цей випадок. І описуємо всі випробування сім’ї, яка пережила таке горе.

4 жовтня Оксана Кипоренко поховала свого коханого чоловіка Руслана. Жінка в розпачі розповідає, що вина всьому – байдужість лікарів. Ще 20 вересня вони були щасливим подружжям, а вже сьогодні вона залишилася вдовою. Чому 37-річний Руслан раптово помер та що спричинило черговий скандал з вінницькими лікарями?

– Все почалося 20 вересня, тоді моєму чоловіку Руслану стало зле – він почав кашляти. 22 вересня сімейний лікар призначила антибіотик, який на мить покращив самопочуття. Та за лічені дні його почало знобити і температура піднялась до 38,5, а вночі — 39 град. Ми відразу запідозрили коронавірус і в п‘ятницю, 25 вересня, зробили КТ, яке показало 40-50% враження легень та «матове скло», таке характерно для НЕТИПОВОЇ коронаінфекції. У той же день здали вдвох аналізи на Ковід, але вони виявилися негативними! — розповідає дружина покійного Оксана Кипоренко.

Госпіталізували в МКЛ-1 в пульмонологічне відділення через знайомих, тому що місць не було вільних! В стаціонарі йому ставало гірше, а лікар не підходив і на прохання покликати його відповідь — ви не одні! Я приїхала і просила, можливо, щось інше підібрати з ліків?

У страшному розпачі я навіть написала губернатору Сергію Борзову, щоб допоміг і звернув увагу!

У понеділок з’явилася у чоловіка лікуючий лікар Миронюк Олена Миколаївна — досвідчений, чудовий, поміркований лікар, який дав надію на одужання, перш за все, Руслану. Показники аналізів були критичними. Йому підключили кисень. У вівторок начмед перевів Руслана в реанімацію.

За весь цей час результату ПЛР, який набрали при госпіталізації на Ковід – не було! В реанімації йому стало гірше. Нікого не було з персоналу взагалі, і він мені постійно писав на Вайбер: «Переведіть мене назад, тут всі німі і ніхто не заходить»!

Я постійно запитувала в завідуючого про стан мого чоловіка, а у відповідь чула лиш: «Стабільно важкий, радує, що не росте температура»! Після введення ще одного дорогого препарату йому стало краще. Ми раділи, що з`явилася надія! Нам завідуючий сказав: все буде добре, йдіть додому!!! Але на наступний ранок мене розбудив Руслан о 6.00… Він просив, щоб хтось зайшов до нього, казав, що весь мокрий і дуже болить серце. Я відразу зателефонувала до завідуючого і попросила, щоб хтось підійшов до Руслана. Але нікого так і не було…

Пізніше прийшли лікарі і зробили йому кардіограму. За декілька хвилин викликали кардіолога на консультацію, вона зробила УЗД — ІНФАРКТ! Руслан втратив сві­домість, і в нього зупинилось серце… Він помер…

2 жовтня близько 13.00 я втратила найріднішу людину – свого коханого чоловіка Руслана. Та останні слова, які я почула від завідуючого: «Я в шоці, але таке буває».

Софія Копач