Ми перейшли до Української Церкви, але якщо вона українська, то і молитися треба рідною мовою. Але нічого не змінилося, окрім вивіски — «Молитвенний дім». Наш батюшка Михайло Івченко, що живе у с. Слобода Шаргородського району, не вміє читати молитви українською мовою. Каже, що і книжечок у нього немає. Виникає запитання: а як ти думав молитися?!

Скільки можна грішити з цим Михайлом? Він же просто збирає гроші, службу скорочує. На празник службу до кінця не проводить. Нам вже несила терпіти цього афериста, гуляку та пияка. В нього є група підтримки, яка співає йому оди та підтримує. Але більшість парафіян змиритися з цим не може. Напевно, недарма розумні люди вигнали його з с. Голушинец та с. Вербівки. А тут він має «волохату» руку, тому і вигнати його не можемо. І домолилися ми з ним на вічні муки…

Дорога редакціє, допоможіть нам, аби дали справжнього українського духовного отця, адже ми дуже хочемо до молитви українською мовою звикати, щоб ми не грішили. У нас війна, як ми можемо бути під «русскими», якщо ми українці?

Парафіяни ПЦУ
с.Будного та с.Попелівки