За фахом вчитель біології та хімії, а за покликом – художниця, письменниця, журналіст. Днями у Вінниці відкрилася її друга авторська виставка живопису «Натхнення».
– Пані Людмила, ким себе вважаєте, художницею, письменницею чи журналісткою?
Наразі журналістською діяльністю я не зайнята. Раніше – це був медіапроєкт, де ми писали про талановитих людей Вінниччини. Нині я вбачаю себе і художницею, і письменницею. Відверто кажучи не можу виділити, що мені більш близьке, бо обидва напрямки допомагають усвідомлювати світ.
– Який стиль ваших робіт?
Реалістичний живопис. Ціла серія картин присвячена подільському краю. Зокрема, Кам’янець-Подільській фортеці, Немирівському маєтку княгині Марії Щербатової. Також пишу натюрморти, на яких часто зображую квіти.
-Що надихає на творчість ?
Практично усе, що бачу довкола. Надихає природа, подорожі, участь у пленерах. Це цікаво, і є на що опиратися, коли зображуєш. Люди кажуть, що не можуть надихати дуже сумні історії, але я про них пишу часто, бо вони є невід’ємною частиною нашого життя.
– Коли почали писати картини, пам’ятаєте свою першу картину ?
Так, звичайно, вона і досі зберігається у мами. Там зображені маки та ромашки, намальовані гуашшю. Мушу визнати, що тепер дивлячись на неї, я розумію наскільки я ступила вперед …
– Ви займається виставковою діяльністю, є учасницею міських, обласних та всеукраїнських виставок, а скільки було власних виставок?
Перша проходила в Києві влітку. Через карантинні обмеження, не було можливості робити презентацію і збирати велику кількість людей. Але попри це, прийшли друзі та знайомі художники. Друга – проходить у культурно-мистецькому центрі політехнічного університету. Там виставлені 18 моїх картин.
– Чи є така картина, яку ви б не продали за жодні гроші?
Є такі роботи, які я нізащо не продаю. Чому? Бо виставляю їх на виставках. А ще тому, що я вважаю їх вершиною своєї творчості. Не те що би, я зупинилась в розвитку, але наразі вони є кращими моїми роботами. Та і не завжди глядач розуміє вільні манери. Зазвичай людина хоче світлу роботу, яка буде надихати, приносити посмішку. А я обираю стримані кольори, люблю малювати похмуру погоду, і тому мої роботи не буяють яскравістю.
– Як ви гадаєте, що будуть казати про мистецтво 2020 року через 50 років?
Враховуючи, те що світ змінюється активно та швидко, навіть імпульсивно, то сучасні художники будуть вважатися класиками. Іде тенденція до друку на полотні, коли приваблива картинка друкується за низьку ціну. Наразі люди все частіше обирають друковане. Але я впевнена, що залишаться поціновувачі майстерності живописців, ті хто люблять фарбу на полотні, хто цінує енергетику, яку вкладає живописець у свій твір.
– Розкажіть про письменницьку діяльність. Скільки книжок є у вашому творчому доробку?
Перший мій роман «Подруга – ластівка» вийшов чотири року тому. В ньому розповідається про двох подруг, про їхню долю та перепитії у житті. Тиждень тому вийшла моя збірка прози «Приречені жити». Читачам має сподобатись, адже головні герої різні за професією, за вподобаннями, вміннями та вдачею. Також маю написаний другий роман, але подробиці не розголошую, бо готую його на конкурс.
Спілкувалася
Ольга Корнійчук
