Не секрет, що за ці два роки оманливої відлиги у Вінницькій області та Україні підняла голови всяка «нечисть», яка мріє про прихід Путіна та перетворення незалежної України у Малоросію.

Тому ми і озвучили цього листа, щоб закликати до пильності, щоб показати, що такі люди ось тут, поряд…

І ось які відгуки ми отримали від читачів.

Тетяна Василенко, офіцер ЗСУ: — Не секрет, що найголовнішим оплотом сучасних гібридних воєн є 5-а колона. Тобто поєднання людей-зрадників, які притягують собі подіб­­них і розказують байки іншим «про лучшую жизнь после оккупации, привилегии для стариков, верующих»… Вони знаходять десятки переваг, щоб поєднати невидимими нитками незадоволених і знищити за їхньою допомогою країну. Цю колону зрадників в Україні ворожа агентурна сітка формує не на передовій, а в тилу країни, яку хоче загарбати. Так було завжди. Бо ж є дрантя, яке заради якоїсь маленької вигоди мріє, щоб чобіт окупанта прийшов і топтав українську землю, всіяв її трупами, пустив ріки крові і його рідних та знайомих… Щоб назад, у СРСР… Бо тюрмою народів та імперією зла він був для чесних людей, а для всяких прихвоснів, катів українського народу та мародерів це були золоті роки. Багато кого замучила ностальгія за дешевою ковбасою та молодістю…

Та молодість не вернеться… А ось накликати біду на наші голови такі люди бездумно можуть. Українці! Досить вже терпіти. Таких треба саджати і негайно потрібен Закон «Про колаборацію».

Сніжана Чубенко, адвокат: — Я щиро дякую ВАМ за ВАШУ громадянську позицію, за сміливість висловлювати свою думку і давати гідну відсіч усілякій наволочі. Серед нас є мерзота, яка готова отримувати кайф від біди, горя і сліз народу, серед якого живе. Ця гнида московська не одна, їх трохи є в Україні, але нас більше. ОТЕ створіння не підписалося під своїм «посланням» тільки тому, що воно боїться самого себе, але чорнота вилазить із нього, і воно хоч якось, але на свято та й підвоняло. Україна жити буде, і незалежність ми захистимо, бо ми нація сильна і мужня і якщо, не дай Боже, доведеться, то ми всі: чоловіки і жінки, старі і молоді — станемо на захист своєї Батьківщини. А писака хай оглядається, коли ходить по землі українській — рано чи пізно він проявить себе і отримає по заслузі. Слава Україні. Героям слава.

Євген Загородній, громадський діяч: — Не російський окупант буде ходити Україною, а наступний народний президент Росії буде стояти на колінах перед монументом Бать­ківщині-матері у Києві та просити пробачення у українців, як це зробив Віллі Брант.

Тамара Грамарчук, журналіст, Гайсин: — Який цинізм і ненависть з боку отієї «п’ятої колони»! Вони жеруть «бліни» з лопати, а українці ніколи не стоятимуть у черзі за черпаком перловки від бурята — будуть гнати с…ою мітлою усіх, хто прийде до нас із війною. Тому й тривають бої на Донбасі й гинуть за Україну її найкращі сини і доньки.

Слава Україні!

Тарас Борисюк, колишній вінницький редактор, нині офіцер ЗСУ: — Х…рулю їм в дупу, поки ми живемо!!! І саме тому я у війську і буду захищати Україну із побратимами до останнього подиху.

Людмила Бобровська, волонтер: — Дякую за роботу. Дякую за відкриту душу.

По-справжньому любити Україну — в цьому весь сенс справжніх. І живуть вони весь час через біль. Нібито як то можливо — жити через біль. Можливо. Це на даний час наша доля, справжніх.

Бо наша країна, наші землі, наше майбутнє — то наступні покоління все більше і більше справж­ніх. Все буде Велична Гідна Україна!!!!

Юрій Ковальчук, юрист: — Оце воно живе собі в Україні, серед нас, і мріє про те, що написало. А скільки їх таких ще є….

Олексій Павлюк, військовий: – Щурі є всюди, є вони і в армії, такі, знаєте, пристосуванці. Був у нашій роті один такий щур-прапорщик. Усі його Артурчиком звали. Так ось, у перші роки, коли зовсім важко було, не вистачало ані обмундирування, ні побутових дріб­ниць, у харчуванні ще перебої були, Артурчик звідкись діставав їжу та багато чого іншого – і заганяв товаришам по службі втричі дорожче. Попервах ми його не чіпали навіть, просто не любили та зневажали. Та й краще так, ніж зовсім без доступу до ресурсів. Але потім помітили, що він потайки бігає до сусіднього лісочка, і вирішили простежити за ним. Виявилося, що цей щур влаштував собі схрон і таскав туди військове майно: пайки, боєприпаси, всіляку матеріалку. Навіть списаної зброї кілька одиниць знайшли. І це у війну, коли кругом наші хлопці гинуть, українська кров ллється! Коли найважливішого не вистачає! А він крав у власну кишеню. Куди він потім все це збував, ми так і не дізналися, але вломили йому так, щоб надовго запам’ятав. А потім притягли за шкірку до командирів, а там далі ланцюжком пішло. Що там із ним в результаті вирішили, не знаю. Але зник він від нас дуже швидко.

Хоча, як на мене, з такими треба розбиратися за законами воєнного часу: вкрав у фронту, зрадив – став до стінки. На внутрішніх ворогів патронів шкодувати не можна, а то взагалі без патронів залишимося, зате з діркою в потилиці.

Від редакції. Своїми думками можете поділитись і ви. Ця тема сьогодні дуже актуальна.

Єднання патріотів збереже Україну. А колаборантів ми маємо вимітати в Україні з різних установ та життя драною мітлою.