Ця неочікувана трагедія підкосила матір їхнього однорічного синочка Давида і нашу колегу. Ввела у смуток колектив «33-го»…

Ще вчора Ігор Трудько, відомий український айтішник і «світла голова», святкував із нами День журналіста, вражав усіх людяністю і моральністю. Відправляв обездоленим діткам грошові перекази. А згорів одиноко в реанімації за кордоном… І ніхто в цьому світі із враженими на 99 відсотків легенями вже не міг йому допомогти… Хоча, здавалося б, вже медицина вивчила підступні ходи цієї втаємниченої хвороби, і СІПАПи та ШВЛ навчились правильно застосовувати.

Його доставили в рідне місто в цинковому гробу. «Грузом 200». Як із передової. З Узбекистану, з Ташкента привезти цей страшний вантаж в родину виявилось надскладно. Там Ігор Трудько був у відрядженні. Воно виявилось останнім.

Дружина Вікторія, відчуваючи небезпеку, підняла по тривозі наших ведучих інфекціоністів, які консультували його по телефону. І за їх порадою намагалась переправити до України ще не смертельно хворого. Бо ж там спека до 60-ти і інший клімат…

Але в посольстві кричали, що в Узбекистані нова хвиля епідемії коронавірусу вже скосила все посольство… тому вони безсилі. «Сердобольні» нардепи просто ігнорували.

У нас досі залиша­ється чимало болючих запитань:

– чому посольство не попередило про небезпеку поїздок до Узбекистану, якщо там такий розгул епідемії?

– чому дирекція під­приємства, куди приїхав Ігор із іншими українцями, приховала, що безпосередньо в колективі спалах коронавірусу, і не забезпечила санітарно-епідеміологічні норми та не перенесла поїздку?

– чому належним чином не була надана меддопомога — в яку б лікарню в перші дні, коли вже температура була під 40, не звертався Ігор — йому відмовляли в лікуванні?

– чому так напризволяще кинули нашу людину за кордоном відомства та нардепи, до яких зверталась журналістка?

А новий штам, як виявилось, таки справді в десятки разів заразні­ший і втричі швидше пошкоджує легені. Хвороба нещадно наступала… І вбила батька маленького Давида та чоловіка нашої колеги. За два неповних тижні вбила здорового і молодого чоловіка!

Ігор і Вікторія восени мали святкувати 5-річчя — перший ювілей їхнього шлюбу. А вийшов 40-й день поминок за коханим…

На війні із окупантом хоча б видно, де поле бою, а де тил. А тут передова всюди — в кожному будинку і ліжку, кабінеті і громадських місцях. Всюди!

Ми вже безпечно розслабились. Стали повертатись до звичного життя! Але підступний і невидимий вірус виявився жорстокішим і більш непощадним. І він наступає. Ось вам реальний і такий трагічний приклад!

Вікторія, його дружина, щоденно допомагала всім вам і нам, за кожним покликом кидалась на допомогу як журналіст.

Вона вислухала сотні сповідей тих, кого за цей час вразив коронавірус, чоловіків і жінок, в яких він забрав найдорожчих… І як вони щиро попереджали інших про небезпеку. Під­ні­мала всі ваші проблеми, розраджувала у бідах. Вона не раз була на передовій з перших днів війни з Росією і писала правду з окопів. Розраджувала вдів загиблих, підтримувала сиріт…

Тепер велике горе прийш-
ло в її серце, душу, домівку.

Підтримати морально її та родину може кожен. Особливо ті, хто так само втратив на цій невидимій і підступній війні рідних і близьких.

Сьогодні 9 днів, коли вранці їй з далекої країни повідомили, що чоловіка відправили на ШВЛ.., а за лічені години — що його не стало.

Але навіть щоб похоронити його в рідному місті та Україні, запаяного в усе, чого вимагають антиковідні заходи, довелось родині, матері, батькові, брату, докласти максимум зусиль і коштів. І лише в неділю його провели у Вічність. Таки в Україні і в рідному місті.

Вікторія тепер має знайти сили жити за двох. Виховувати маленького сина і розпочати нове життя.

Як це нестерпно важко – навчитись жити без тебе…

Це, напевно, знає кожен, хто втрачав.

Ми з тобою, Вікторіє! Розділяємо твій біль втрати.

Переконані, що і сотні тисяч наших читачів теж.

Вікторія Трудько – краща журналістка Вінниччини. І це не просто слова, це нагороди і визнання, яких ти удостоєна! Чуєш, ти сильна, ти зможеш!

А ми, як зможемо, тебе підтримаємо і допоможемо!

Треба жити і творити! В першу чергу тому, що так хоче той, хто став уже на небі твоєю Вічною зіронькою і Ангелом-охоронцем тебе та синочка Давида!

Твій «33-й»