Ця неочікувана трагедія підкосила матір їхнього однорічного синочка Давида і нашу колегу. Ввела у смуток колектив «33-го»…
Ще вчора Ігор Трудько, відомий український айтішник і «світла голова», святкував із нами День журналіста, вражав усіх людяністю і моральністю. Відправляв обездоленим діткам грошові перекази. А згорів одиноко в реанімації за кордоном… І ніхто в цьому світі із враженими на 99 відсотків легенями вже не міг йому допомогти… Хоча, здавалося б, вже медицина вивчила підступні ходи цієї втаємниченої хвороби, і СІПАПи та ШВЛ навчились правильно застосовувати.
Його доставили в рідне місто в цинковому гробу. «Грузом 200». Як із передової. З Узбекистану, з Ташкента привезти цей страшний вантаж в родину виявилось надскладно. Там Ігор Трудько був у відрядженні. Воно виявилось останнім.
Дружина Вікторія, відчуваючи небезпеку, підняла по тривозі наших ведучих інфекціоністів, які консультували його по телефону. І за їх порадою намагалась переправити до України ще не смертельно хворого. Бо ж там спека до 60-ти і інший клімат…
Але в посольстві кричали, що в Узбекистані нова хвиля епідемії коронавірусу вже скосила все посольство… тому вони безсилі. «Сердобольні» нардепи просто ігнорували.
У нас досі залишається чимало болючих запитань:
– чому посольство не попередило про небезпеку поїздок до Узбекистану, якщо там такий розгул епідемії?
– чому дирекція підприємства, куди приїхав Ігор із іншими українцями, приховала, що безпосередньо в колективі спалах коронавірусу, і не забезпечила санітарно-епідеміологічні норми та не перенесла поїздку?
– чому належним чином не була надана меддопомога — в яку б лікарню в перші дні, коли вже температура була під 40, не звертався Ігор — йому відмовляли в лікуванні?
– чому так напризволяще кинули нашу людину за кордоном відомства та нардепи, до яких зверталась журналістка?
А новий штам, як виявилось, таки справді в десятки разів заразніший і втричі швидше пошкоджує легені. Хвороба нещадно наступала… І вбила батька маленького Давида та чоловіка нашої колеги. За два неповних тижні вбила здорового і молодого чоловіка!
Ігор і Вікторія восени мали святкувати 5-річчя — перший ювілей їхнього шлюбу. А вийшов 40-й день поминок за коханим…
На війні із окупантом хоча б видно, де поле бою, а де тил. А тут передова всюди — в кожному будинку і ліжку, кабінеті і громадських місцях. Всюди!
Ми вже безпечно розслабились. Стали повертатись до звичного життя! Але підступний і невидимий вірус виявився жорстокішим і більш непощадним. І він наступає. Ось вам реальний і такий трагічний приклад!
Вікторія, його дружина, щоденно допомагала всім вам і нам, за кожним покликом кидалась на допомогу як журналіст.
Вона вислухала сотні сповідей тих, кого за цей час вразив коронавірус, чоловіків і жінок, в яких він забрав найдорожчих… І як вони щиро попереджали інших про небезпеку. Піднімала всі ваші проблеми, розраджувала у бідах. Вона не раз була на передовій з перших днів війни з Росією і писала правду з окопів. Розраджувала вдів загиблих, підтримувала сиріт…
Тепер велике горе прийш-
ло в її серце, душу, домівку.
Підтримати морально її та родину може кожен. Особливо ті, хто так само втратив на цій невидимій і підступній війні рідних і близьких.
Сьогодні 9 днів, коли вранці їй з далекої країни повідомили, що чоловіка відправили на ШВЛ.., а за лічені години — що його не стало.
Але навіть щоб похоронити його в рідному місті та Україні, запаяного в усе, чого вимагають антиковідні заходи, довелось родині, матері, батькові, брату, докласти максимум зусиль і коштів. І лише в неділю його провели у Вічність. Таки в Україні і в рідному місті.
Вікторія тепер має знайти сили жити за двох. Виховувати маленького сина і розпочати нове життя.
Як це нестерпно важко – навчитись жити без тебе…
Це, напевно, знає кожен, хто втрачав.
Ми з тобою, Вікторіє! Розділяємо твій біль втрати.
Переконані, що і сотні тисяч наших читачів теж.
Вікторія Трудько – краща журналістка Вінниччини. І це не просто слова, це нагороди і визнання, яких ти удостоєна! Чуєш, ти сильна, ти зможеш!
А ми, як зможемо, тебе підтримаємо і допоможемо!
Треба жити і творити! В першу чергу тому, що так хоче той, хто став уже на небі твоєю Вічною зіронькою і Ангелом-охоронцем тебе та синочка Давида!
Твій «33-й»
Ответ. на Ваши запытання один. Нас довелы до того шо мы сталы никому не нужны. КРЕПИСЬ ВИКО—–у тебя есть о ком беспокоится и для кого жить.
Боже мій, як боляче це чути…. Тримайся, Віко!