Історія мого кохання почалась ще в школі. Гриша був директором школи, в якій я навчалась. Справжній джентльмен. Молодий, красивий, розумний.
Закінчив Вінницький університет та приїхав у село працювати. Всі школярки мріяли про такого чоловіка. Навіть уроки в нього були найцікавіші, а він викладав історію. Я завжди готувалась до його уроків, бо хотіла, щоб він приділяв мені якнайбільше уваги. Навіть записки — зізнання в коханні – йому писала. Мріяла, що він зі мною одружиться.
Та з кожним роком я розуміла, що моє кохання не взаємне і він ніколи не буде зі мною… Я вирішила, що поїду навчатись подалі від села, щоб забути його. Так і сталось. Я розпочала нове життя в столиці. Університет, друзі, навчання.. Але думки про нього мене не покидали. Кожного вечора перед сном я згадувала його обличчя, а коли приїжджала додому, то тільки і чекала на випадкову зустріч. По десять разів на день ходила в магазин, щоб зустріти Григорія. І коли бачила, то просто червоніла від спогадів…
Одного разу ми з ним розговорились, вирішили піти до озера та випити пляшечку вина. Я була така окрилена, здавалось, що час зупинився і тепер в житті можливо все. Хто б міг подумати, що ось така дружня зустріч переросте у справжній романтичний вечір. І там, під вишнею на озері, і сталась перша близькість. Всю ніч ми насолоджувались один одним. І він зізнався, що я йому завжди подобалась ще з тих самих шкільних років. Та він не міг пожертвувати репутацією й бути зі мною. Тоді б пішли плітки селом, що він кохається зі своєю ученицею.
Після такої відвертої розмови я вирішила, що прийшов час змінити все і жити так, як справді хочеш. Гриша запропонував мені посаду секретаря у школі. В нього сильні позиції у селі, тому в його словах я не сумнівалась. Я зібрала всі речі та повернулась до рідного краю. Все було чудово, та він запропонував приховувати наші стосунки для початку…
З часом я зрозуміла, що таких, як я, у нього ще декілька, і всім він говорить одне і те ж та обіцяє одружитись. Мені здавалось, що наша любов була сильнішою за все, тому я завжди вірила у його слова. А це було великою помилкою…
Десять років він тримав мене в коханках, обіцяв одружитись, натомість переїхав жити в столицю, а мене лишив у селі. Сказав, що для нього кар`єра в селі закінчена, бо він зустрів ту, на яку чекав все життя. Познайомився з нею в Інтернеті, їздив на таємні побачення, казав, що це відрядження. А потім просто зібрався і переїхав… Бо в обраниці була квартира у Києві. А я що? Село-селом! Так і залишилась працювати секретаркою і далі.
Довгий час була в депресії, та потім змогла взяти себе в руки та виїхати в місто. Тепер себе відчуваю впевненою і сильною жінкою. Будую своє життя так, як хочу того сама. Маю чоловіка, який щиро любить мене всім серцем, але точно знаю, що жінка мусить бути самостійною та не залежати від когось…
Світлана, вінничанка
