Я не боюсь здатись якоюсь «прокаженою», бо фіксую в суспільстві і як журналіст, і як людина паніку, яка знову нависла над світом.

Тому готова зараз розповісти вам щиро те, що трапилось зі мною.

Редакція і друкарня «33-го» зібрались чи не всім колективом та отримали в числі перших, коли розпочалась масова вакцинація, першу дозу “Пфайзера”. Потім, через місяць – ще одну. Мені 21 рік, і з дитинства я займалась спортом. Проте за останні роки перенесла декілька операцій та захворювань. Тому імунітет значно погіршився.

Із самого початку пандемії я знала, що хвороба існує. Вона страшна і не обирає, хто буде наступним. Але зуміла вберегтись під час першої та другої хвиль… Коли ж перестали повідомляти про десятки смертей щодня та сказали – “зелена зона”, вірилось, що це кінець жахливої епохи, яка зруйнувала десятки сімей, забрала сотні душ та скосила тисячі здорових і молодих…

Бо ж «33-й», я та мої колеги, писали про всі ці страшні і непередбачувані випадки.

Та тут знову новина – почав розмножуватись новий, смертельний та безжальний штам корони – “Дельта”. Я чула про нього не більше за вас. Хоча, коли повідомили, що він уже є у 148 країнах, була переконана, що і нас він не оминув і вже гуляє країною.

Так і сталось, що якраз його і привезли відпочиваючі з моря у мій райцентр.

Першою захворіла мама. Потім бабуся. Вони лежали в лікарнях різних міст, бо в одній лікарні для обох не знайшлось місця. Мій батько рано пішов із життя, тому я була єдиною, хто міг дбати про них.

Враховуючи, що я двічі вакцинувалась “Пфайзером”, страх хвороби відійшов на задній план. Мусила бути поруч із рідними, аби допомагати. Возила їжу, ліки та речі обом… І за декілька днів перебування вдома відчула слабкість у тілі, піднялась температура до 37,5°. А потім – безперервний головний біль і ломота. Відчуття – ніби м`язи просто викручують. А кістки виламує в тілі. І так майже два тижні.

Із першими симптомами коронавірусу прийшло і погіршення пам’яті. Я декілька разів на день заглядала в календар, щоб уточнити дату, і по будильнику забирала чайник із газової плити. Гірше мені не ставало, бо, ймовірно, вакцина тримала оборону над моїм організмом. Та все ж я сповна відчула удари підступної “Дельти” і тепер борюсь із наслідками хвороби. Виходить, що вакцинація — це спосіб перенести хворобу легше, та аж ніяк не вберегтись від неї…

Моя мама і бабуся вже повернулись із лікарень. Але наслідки у кожної від перенесеного ще не подолані. Тому, як кажуть, доліковуються.

Дуже хочу, щоб мій досвід допоміг вам усім. А краще – взагалі ніколи не стикайтесь із цією підступною хворобою.

Софія Копач,
журналістка газети
“33-й канал”