Втомившись від шахрайських пертурбацій,
Я б сіла у ізраїльський літак,
Якби тоді… в Жовтневому палаці
Від кулі снайпера не впав юнак.
Я б встала під іспанським небосхилом
Або у Брукліні писала реп,
Якби не хлопчики з підірваного ІЛа,
Які упали у луганський степ.

Я б викладала відео в ютубі,
Гуляючи в гавайському намисті,
Якби рука з наколотим тризубом
Залишилась у хлопчика на місці.
Я бачу все! Авжеж.. я не сліпа.
Й мені набридли ці пихаті рожі.
…Якби ж не жінка… що стояла у стовпа,
В яку плювали люті перехожі.
Я б полетіла, пішки йшла в країну,
Де чисте небо і цвіте мигдаль!!!
…Якби не та зажурена дитина,
Яка тримає татову медаль…
Я б сіла в поїзд, човен чи літак,
За спокій би хапалася руками!
Якби не Горлівка…. і мій земляк Рибак,
За прапор замордований катами.

Я б мала досить часу і зусиль,
Ішла б вперед, хитаючись від кисню…
Якби не впав Сліпак Василь
І снайпер не застрелив пісню.
Втомившись від очікувань і мук,
Занурилась би в хвилі океану…
Але Устим.. мій крихітний онук
Ім’я отримав ще з часів Майдану…

Тетяна Малахова