«Я хочу про це кричати ! А ще хочеться плюнути вам в обличчя!! Коли весь світ нам допомагає, ви заробляєте на горі!!!»

Вінницькі орендодавці квартир! У вас совість є? Як можна заробляти на війні??? Це вже переходить всі межі!!!

З кожним днем   жадібність ваша вражає все більше!

Квартири по 18-25 тис. гривень на місяць (які до війни максимум були 7-10 тис.)

А VIP-сегмент — 1000-1500 доларів! У нас що, Мілан, Париж чи Дубаї??? До війни це коштувало максимум 500 доларів.

Люди, які вимушені переїхати до Вінниці (та інших міст України, де не ведуться бойові дії), шукають за, можливо, останні заощадження дах над головою – а ви правите втричі більше, ніж до війни!!

На мою думку – це  теж мародерство!!!

Мало того – багато з вас виїхало в безпечні країни (де ви ще не нехтуєте  отримувати допомогу від тих держав як біженці, я це знаю 100 %), мало того – ви там кричите, що ви з України – з війни! Вас там жаліють і допомагають, і це ви – мами з дітьми!!!

А своє власне житло здаєте тим, хто дійсно залишився без нічого!!!

Не соромно?!

Та ще ремарочка – якщо з тваринами, то на кілька тисяч відразу вище.

Припиніть заробляти на горі!!!

Схаменіться!!!
Ви ж повернетесь – як в очі дивитись людям?
Ну, добре, про людей ви не думаєте і так…
А як жити потім з відчуттям, що ви лайно?!
Між тим – є Люди, які ці два місяці роблять можливе і неможливе в тилу – своїми власними коштами та іншими ресурсами!!!
Знаю багато щирих людей, які власне житло безкоштовно надали людям зі Сходу України.
Сумно і соромно мені за вас. Фу!!!! Ви з категорії – «кончені»!!!
Хлопці віддають життя за нашу землю, а дехто хоче підзаробити.
Поки хтось плаче, бо в підвалі, не має вже домівки, їжі і води – в декого жнива!!
Але знайте – Україна переможе!!!
І кожному жити з тим – КИМ він є!!!
Перепрошую за грубі слова, але інакше не хотіла висловлюватись.
Слава Україні та нації!!!
Миру нашій Україні!»

Заява директора агентства нерухомості з Вінниці викликала великий резонанс. Ось що думають інші наші земляки та переселенці:
«Мої у Чопі взагалі наймали за 1500 євро, без опалення та без пралки, iншого житла не було. Потiм поїхали до Ужгорода, один чоловiк зі щирим серцем надав їм будиночок безоплатно, навiть за комуналку грошей не взяв. Отакi рiзнi люди».

Віолета Масалова

«Вибачте, але ви не знаєте інший бік медалі, коли людям-переселенцям здаєш квартиру, підписали договір, і тут дійшло діло через тиждень вселитись. О 17.00 вселились, а о 20.00 дзвонять: відайте нам гроші, — з істерикою, — бо тут не такі двері в туалет, як я собі думала… А чого ви дали одні ключі?  І починає клясти. Причому людина, як підписувала договір, бачила, що є, а чого немає… З претензією: а чого постільного і три подушки і три одіяла? У вас немає, що не можете дати?? Ні не можу, в мене теж діти є свої».

Вероніка Максименюк

«Так і є. Погоджуюсь з кожним словом. Я шукала біженцям житло, і, дякувати Богу, мені люди допомогли і поселили безкоштовно, допомогли з роботою тим людям.
Мої знайомі не взяли плату за оренду за місяць.
Я познайомилась і знайшла в своєму оточенні дуже чудових людей.
Але були і «псевдобіженці», які тікали «перелякані» до Польщі з моїми грошима, не читали повідомлення, ігнорували мене повністю, аж поки я не дала цьому публічного розголосу в фб. Клялась більше не допомагати, а я ж цю людину направляла на роботу в клініки, де її, дякувати Богу, не взяли, бо не знаю, як би я в очі керівникам глянула. Так що люди є різні».

Інна Мороз

Від редакції: війна внесла нову реальність. І вона, як ніколи, оголила всі наші душі, серця, думки. Давайте дискутувати разом і вчитись жити по-людськи навіть у час війни. Бо праведництво живе споконвічно у крові українського народу.