І знов, і знов страшна новина,
Ввірвалась в місто і  село.
Везуть додому тіло батька, сина,
А навкруги розмай, усе цвіло.
Вдягає чорну хустку сива мати,
Душа голосить не може сприйняти.
За що убили рідну кровинку кати?
Назажди в серці оселились холоди.
І підкосились ноги, опустились руки,
Обірвалась серце в одну мить.
І крик, і біль, шалені муки,
Зїдає жура, серце невпинно кровить.
Вона ж просила, вона молила:
“Святий Боже, сина збережи, молю.”
Наразі в домі свічі, домовина,
Прийми, хай спочиває у раю.
В останній путь несуть солдата,
А поряд плачуть рідні, побратим.
Що наробили нелюди, війна клята,
НІКОЛИ…НІКОЛИ НЕ ПРОСТИМ!
На колінах Україна лиш перед Героями,
А ще у церкві, у молитві при свічах.
Пишаємось захисниками своїми,
Вертайте лиш живими, просим в молитвах!

Ірина Зінковська