Бо сьогодні мене розцілували і насипали повний багажник військового авто городиною прості бабусі із дорожнього базарчику! Це коли ми з побратимами зупинились купити у них домашніх огірків-помідорчиків, то нам заборонили платити за будь-що!

— Хлопці, ми тут в окупації були і знаємо, що таке ваша робота…

Беріть все за так, без грошей, бо маємо один одного виручати… Ось морква, петрушечка, яблука і сливки… Все, що є — беріть, не скромничайте! А ваша мама чи бабця наших внуків десь нагодує… І так прорвемось та цю нечисть побідимо! — сказала мені бабуся Ганна. І поцілувала, як рідного сина. Каже, що весною думала вже не сіяти грядки, як кацапи в їхньому селі стояли.

Але щось її серцю підказало, що урожай будуть збирати вже наші… І так ми стояли, дивились один на одного і майже плакали від щастя… Я дійсно в той момент був щасливий, що можу жити в Україні разом із такими щирими спонсорами — бабусями на узбіччі! Дякую вам за кожне яблучко!

Ваш Роман Ковальський,
вчора журналіст «33-го», сьогодні воїн ЗСУ