Опозиційний російський політик, а нині політв’язень Ілля Яшин, розповів про підкилимні ігри та настрої російських еліт і дав прогноз щодо майбутнього  кремлівського диктатора.

Чи можливо усунути путіна ззовні

На думку Яшина, усунення путіна ззовні нереальне: “Військова агресія проти суверенної держави, яка ще й володіє ядерною зброєю — це надто небезпечна авантюра. Думаю, навіть найгарячіші голови серед західних лідерів це розуміють”.

Можливо, його змусять піти протести всередині країни

Яшин дуже сумнівається, що повалити путіна можливо шляхом внутрішніх протестів. Власне, всі, хто спостерігає за життям російського суспільства, готові підтвердити цю тезу політв’язня. Росіяни здебільшого підтримують путіна, ностальгують за СРСР, не намагаються боротися з імперськими амбіціями і просто люблять відносно сите — у російському розумінні — життя, яке давно й успішно обміняли на демократію та громадянські свободи. У той же час репресивна машина в рф працює краще, ніж будь-які інші інститути, що робить зовсім неможливим будь-який протест.

Чи можна сподіватись на повалення путіна силами його найближчого оточення

Так, перспектива палацового перевороту здається Яшину цілком реальною. Усунення глави держави від влади змовниками з його оточення – сценарій, для якого зараз складаються всі передумови.

Наскільки він реальний і хто може здійснити такий переворот

Опозиціонер вказує на формування трьох груп впливу в найближчому оточенні диктатора, кожна з яких має серйозний вплив, великі фінансові можливості, своє розуміння ситуації та своїх лідерів. Це, зокрема:

  • мер Москви Сергій Собянін;
  • міністр оборони Сергій Шойгу ;
  • голова уряду Михайло Мішустін.

Яшин дав характеристику кожному з потенційних змовників.

Собянін, на думку політика, дуже намагався зберегти репутацію та дистанціюватися від війни, хоча він був змушений робити заяви на підтримку спецоперації, але з буквою “Z” майже не позував і під європейські санкції потрапив одним із останніх.

“Президентські амбіції Собяніна давно вже не секрет ні для кого — включаючи, до речі, і путіна, взаємини якого з мером Москви помітно охололи. Собянін викликає роздратування в кремлі, він випав із наближчого кола глави держави, а силовики, не ховаючись, збирають компромат на його заступників, чекаючи команди для порушення кримінальних справ, Собянін розуміє, звичайно, що його політичний ресурс поступово вичерпується, але, очевидно, чекає моменту, щоб зробити свій хід, тому що другого шансу у нього вже не буде… На боці Собянина підтримка так званих системних лібералів і величезні фінансові можливості. Чи жарт: до війни бюджет Москви можна було порівняти з видатками Міноборони. Але головна проблема столичного міського начальника — практично повна відсутність силового ресурсу».

Про кар’єрні амбіції “картонного маршала” Шойгу

Міністр оборони росії Сергій Шойгу – другий претендент на верховну владу. На нього орієнтовані великі фінансові та чиновницькі групи. Яшин оцінює Шойгу як одного з найдосвідченіших політиків у Росії: він керував Московською областю, потім МНС та організовував бойові кампанії на чолі армії.

“Шойгу — дуже амбітний і честолюбний, у рідній Тиві, наприклад, створено — без перебільшення — культ його особистості. Водночас очевидно, що міністр оборони вперся в кар’єрну стелю і рости йому просто нікуди. Путін з побоюванням поглядає на Шойгу, чиї рейтинги явно вищі. Він точно не призначить його прем’єр-міністром, навряд чи розглядає як наступника і навіть намагається знизити вплив Шойгу, збільшивши політичну роль голови Генштабу Герасимова, який став своєрідною противагою міністру оборони.

В активі Шойгу — величезний оборонний бюджет, орієнтований особисто на нього, група генералів та підпорядковані їм військові частини. Крім того, в останні роки Шойгу акуратно і послідовно розставляв своїх людей на урядові та губернаторські посади.

Третя група впливу – оточення голови уряду рф Михайла Мішустіна

Ось як оцінює його шанси на повалення путіна опозиційний політик: “Його кар’єра склалася досить дивно. Виходця з податкових структур, Мішустіна було покликано в уряд, щоб оптимізувати його роботу і підвищити ефективність. Найменше він схожий на прем’єра військового часу, але змушений тепер обслуговувати розпухлий військовий бюджет, відбиватися від безпрецедентних санкцій, затикати пробоїни, які утворюються в економіці, і гасити спонтанно кризи-пожежі, які спонтанно виникають. Ну і, крім того, придумувати  мотивацію і переконувати працювати своїх колег, насамперед із економічного блоку уряду, яких про жодну війну заздалегідь не попереджали та поставили перед фактом.

Невдоволені тим, що відбувається, чиновники і бізнесмени групуються навколо Мішустіна з цілком природних причин. За конституцією, він формально посідає друге місце у державній ієрархії Росії. Якщо Путін раптом зникне, то саме Мішустін автоматично стане виконувачем обов’язків президента і, що важливо, верховним головнокомандувачем. З одного боку, це важливий козир в апаратних іграх, але з іншого — головна вразливість Мішустіна, за яким із властивою параноєю спостерігають спецслужби. Він чудово це розуміє, звичайно, і поводиться акуратно і майже не виявляє амбіцій. Проте видно, як навколо прем’єра об’єднуються представники бюрократії та бізнесу, які не мають ідеологічної особи і загалом готові працювати з будь-якою владою. Головне, щоб ця влада гарантувала безпеку та високий рівень споживання. Все те, що путін зараз відбирає у своїх еліт. Власне, ця група впливу бажає відновлення зруйнованого соціального договору”.

Яшин стверджує: “…путін все чудово бачить і регулярно отримує доповідні записки про бродіння серед еліт та олігархів, але він свято вірить у лояльність своїх спецслужб, спирається на них і переконаний, що в разі чого встигне зіграти на випередження.” Адже потенційним змовникам треба як мінімум обговорити свої плани, і президент вважає, що в умовах тотального стеження за всіма ФСБ усе заздалегідь дізнається і негайно його проінформує.

Але не варто забувати, що у ФСБ та ФСТ вистачає молодих офіцерів, які взагалі хочуть жити, і жити добре. Можливо, їм подобається жорстка риторика путіна, вони щиро не люблять Америку, зневажають Європу. Але у більшості з них — сім’ї та діти, гарні квартири та машини, привілеї та комфортний побут. Одна справа начхати у бік НАТО. І зовсім інше — перспектива реальної смертоносної війни, яка може призвести до кінця людства».

За матеріалами ТСН