Кремлівський диктатор на тлі поразки у розпочатій ним безпричинній війні проти суверенної України повертає росію у сталінський терор і до повної мілітаризації часів холодної війни. Така ціна особистої безпеки божевільного фюрера.

У ході контрнаступу ЗСУ на кількох ділянках фронту продовжує розсипатися міф про «другу армію світу». Рашистські окупаційні війська хаотично відступають, здаються в полон, залишають на полі бою техніку та боєприпаси.

У відчаї кремлівський режим остаточно переходить усі червоні лінії, ігноруючи міжнародне право. Путін продовжує шантажувати цивілізований світ ядерною війною і робить росію заложницею своєї імперської авантюри.

Цинічні спроби урвати шматок чужої території шляхом брехливих псевдореферендумів і порятунку власної репутації через мобілізацію мільйонів резервістів для перемоги над українською армією уже сприймаються світовою спільнотою як відчай деморалізованого бункерного діда.

І ціну цього відчаю вже на собі відчули навіть зазомбовані рашисти, які нарешті почали виступати проти війни та «могилізації», на якій їм вождь відвів роль гарматного м’яса.

Аби попередити протестні настрої і остаточно загнати всіх незгодних у стійло, президент-диктатор путін підписав пакет поправок до кримінального кодексу рф.

Зокрема закон вносить до КК росії поняття «мобілізація», «воєнний стан» і «воєнний час».

Також запроваджується покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років за:

  • добровільну здачу в полон за умови, що відсутні ознаки злочину, передбаченого статтею «держзрада» (від 3 до 10 років);
  • за неявку до військкомату після отримання повістки;
  • за неявку або самовільне залишення місця служби (дезертирство) призваними на військові збори із запасу – вони будуть нести відповідальність нарівні з контрактниками;
  • за відмову брати участь у військових або бойових діях під час воєнного стану або в умовах збройного конфлікту.

Законом також вводиться ряд статей про невиконання державного оборонного замовлення і порушення умов державного контракту.

Отже, кремлівський режим, який спочатку взявся визволяти «російськомовних» Донбасу від якихось вигаданих фашистів, насправді сім місяців нещадно нищив українські міста та села. Потім путін заявив, що завоює всю Україну, бо це частина російської імперії, але обламався об справедливий супротив всього демократичного світу. Зрештою, фюрер вигадав легенду про «загрозу для московії з боку НАТО та США» і вже зробив себе жертвою та відчайдушно мобілізується «для защіти отєчєства».

Шкода лише, що в голови путлерівських націоналпатріотів так важко вдовбати просту формулу реальності, що насправді єдиною і найстрашнішою загрозою для росії був і залишається путлерівський людиноненависницький режим. Це він перетворив велику країну на міжнародного нерукопожатного ізгоя. Це він зараз остаточно перетворює росію на сталінський гулаг.

Адже неважко спрогнозувати, що наступні поразки у загарбницькій війні в Україні обернуться для росіян значно жорсткішими, а, зрештою, і розстрільними статтями в КК рф. Бо вже зараз зрозуміло, що заради своєї особистої безпеки, яку поразка у війні вже не гарантуватиме, диктатор готовий потопити в крові навіть свій власний народ. Бо людське життя для нього нічого не вартує.

Досить того, що так звану «спецоперацію», яка бачилась рашистам як парадна прогулянка до Києва, кремль вже подає як жорстоку війну зі всім світом, який хоче знищити росію. І що ця війна зі «світовим фашизмом» вже потребує мільйони мобілізованих і безкінечні мільярди з бюджету. Рашистський монстр, якого всі ці двадцять років підгодовувала ООН своїми делікатними співчуттями черговим його мішеням, по суті ще жодного разу по-справжньому не отримав по руках і по морді. Він ще жодного разу не зіткнувся зі справжньої силою міжнародного спротиву проти реального російського тероризму та фашизму.

До речі, навіть тепер, на восьмому місяці безпричинної окупаційної війни кремлівського режиму проти незалежної держави України, генсек ООН Антоніо Гуттераш так і не спромігся назвати росію країною-терористом. І досі озвучує мантру, що треба владнати цей «військовий конфлікт» шляхом переговорів. Хоча прекрасно розуміє, що коли припинить вогонь росія, то закінчиться війна. А коли перестане захищатися Україна, то вона зникне як держава. У Радбезі досі не зовсім законно залишається російський представник, який блокує всі міжнародні ініціативи на захист України та допомагає агресору обходити санкції.

Тому путін продовжує нищити українську економіку, українську державу та українське життя. Диктатор й надалі перебріхує об’єктивність і, ціною неймовірних втрат, не відмовляється від наміру анексувати хоча би частину української території. А щоб йому і надалі не заважали займатися міжнародним тероризмом, фальсифікує якісь референдуми про приєднання до рф та почав залякувати світ ядерною атакою. Хоча вже отримав попередження від ядерних держав про удар у відповідь. Але двадцятилітній досвід уникати відповідальності та підкупляти посадовців із міжнародних безпекових організацій надихає путіна ігнорувати позицію цивілізованого світу.

І в цьому план фюрера схожий на гітлерівський бліцкріг. «Миттєвий псевдореферендум і миттєве приєднання до росії окупованої частини України». А потім жорстка заява про загрозу для російської федерації з боку України та її західних партнерів і вимушене застосування для «свого захисту» хімічної та ядерної зброї. В розрахунку на те, що цивілізовані країни не зможуть з точки зору гуманізму використати у відповідь проти росії зброю масового ураження.

Зрештою, якщо навіть і використають, то «дід сховається в бункері, а всі інші рашисти опиняться в раю». Адже вони вже й так приречені на найбільший у світі гулаг, де готові покласти мільйони життів заради абсолютно далеких від реалій сучасного життя фантомних імперських забаганок божевільного терориста путіна.

І якщо рашистських націоналпатріотів така перспектива влаштовує, то українському народові, який вже давно інтегрований у європейський демократичний простір, російська диктатура і авторитаризм не прийнятні. Проти цього й піднявся, як кажуть, — всім миром і готовий на величезні жертви, щоб зберегти свою автентичність та заслужене місце в колі цивілізованих країн. Хіба це не достатній аргумент для кремля: тут не хочуть руського агресивного міра, котрий вже викинутий історією на узбіччя цивілізації.

Сергій БОЙЧУК