Колись історія скаже про цю війну ще і таке:
11 мільйонів КРОВНИХ родичів українців, які проживають в рф, підтримали найстрашнішу війну в Європі проти своїх рідних в Україні.
Раділи, коли їх і їхніх дітей і онуків вбивали, гвалтували, бомбили, посилали смертоносні ракети і прирікали замерзати в холодну зиму, на голодну смерть. Сотні тисяч, мільйони!
Чи були байдужими, «бо ж що я могу?»… Як і три четвертих всіх росіян, хто мав друзів чи приятелів, знайомих в Україні! Бо тиранів народжують і підтримують люди. Страшна і небувала досі на європейській землі статистика.
Я не кличу зараз чиюсь совість.
В мене для таких кваліфікація одна – сифіліс мозку. Він – не лікується. Просто ще одним Нюрнбергом карається і рашизм забороняється, як фашизм. Єдиний вихід.
Але чомусь саме в Батьківську поминальну суботу згадую, ту, тепер розумію, що пророчу поїздку по шляху Христа.
Це було перед війною.
Чогось саме в Гефсиманських садах, на місці де молився востаннє з Апостолами Ісус я розридалась …як ніколи. Бо саме там відбулась ось та підступна зрада - поцілунок Іуди. Саме так найближчий товариш Христа виказував поцілунком карателям кого карати.
Тепер я розумію, що так я мала зрозуміти всю ту біль і глибину зради, яка мене чекає. Всіх нас…
Бо в мене, як і у вас, серед цих 11-ти лямів десятки кровних братів, сестер, дво-троюрідних, родичів чоловіка, однокласників, колег, колись гарних приятелів… тепер тут не…
Коли до мене прийшла подруга і з повними очима сліз і розповіла, що рідна мама не з нею, а Путлером… А в неї три хлопці в родині - офіцери… але бабуся готова ними пожертвувати… бо «іх правда», а рідна донька « обандерена предательніца руского народа»… я вже нічому не дивуюсь. Хоча в рідній хаті приймала десятки років хлібосольно таких «родственніков»… які з початку війни - ні пари з вуст! Поховали заживо!
А тоді - саме на Голгофі, у верхній частині храму Гроба Господнього мене перейняла одна росіянка і запитала «что тут надо делать…»
Я сказала як могла доступно. Помоліться.
Знову запитання : - Как?
- Ну спочатку покайтеся у своїх гріхах, а тоді попросіть у Господа того, чого бажаєте…
Блін, що тут почалось:
- А почему ето я должна каяться! Ти глянь какая умная! Что советует! Я что убийца какая то чтоби каятся?! І це біля розп’яття…
І ось так «очі в очі» я зрозуміла, що там дійсно особливий «імперський погляд на світ». І більшість з цих людей ніколи не усвідомить скоєного і не покається! Бо вони вважають це «немислімим уніженієм». Є купка совісних! Це так! Але маса ось таких!
Чимдалі я їздила з представниками цього «імперського світогляду» тим більше розуміла, чим вони не такі як ми… І ніколи вже такими не будуть. Вони і дійсно бачать інші національності або холуями, або ворогами.
Їм подобаються «другіє города і страни»… бо там комфортно!
Але вони ніколи не поставлять навіть поряд тих, хто це створив!
Хтось мене переконує про «велікую русскую культуру».
А я посмію заперечити й додам, що й вона виховала ось таких… скільки було «самовнушенія - что оні особенние»?! Почитайте!
Побєда наша!!! Тобто тільки їхня! І пофіг, що в таких як я мільйонів українців загинув за неї дід і два його брати!
Только оні!
А що ви хотіли - їх 100 років зомбували, що вони мають весь світ зруйнувати, щоб побудувати свій - слова комуністичного інтернаціоналу. Не фашизм?
Ми вириваємось з цієї страшної імперії. Дорогою ціною! А вона їх затягує в мокшанські болота. Як і тих 11 млн «кровних» українців затягнула, хто прийняв таку мораль Імперії зла. Я вже писала - ці так захотіли стати рускими, що перестали бути людьми…
І чомусь мені здається, що саме в тих болотах Каїн через заздрість до Авеля увіткнув кровному братові в спину ніж…
І тому ця земля стала пристанищем тих 11 мільйонів, хто «сотворив найстрашніший гріх - кровну зраду».
Сьогодні Батьківська субота. І навіть не ми, а ті що поховані на землі, на яку ВИ благословили посилати смерть і горе, вирви від бомб і ракет, не пробачать!
Та і для чого вам прощення? Ви ж не вмієте каятись…
Кінець красномовний! Але даю можливість кожному із вас, мої багатостражденні брати і сестри українці, продовжити його самим!
Вічна пам’ять тим, хто не з нами! Їх тепер цілі кладовища… наших Ангелів-захисників.
Запам’ятайте! Вони судитимуть ТАМ кожного! І тих 11 млн каїнів!
З повагою і любов’ю до тих, хто виборює перемогу України.
Не можу потрапити до храму, щоб помолитись. Бо зараз тривога. Вважайте це сповіддю…
Тетяна Редько
